Magistra Vitae: Розмови про історію з Сергієм Плохієм

«Magistra Vitae: Розмови про історію з Сергієм Плохієм» — збірка з сорока інтерв’ю українського історика Сергія Плохія, які він дав різним українським медіа упродовж 2014–2020 років. Тематика розмов значною мірою визначена знаковими історико-політичними подіями цього періоду — від Революції Гідності та початку російсько-української війни до початку президентства Володимира Зеленського.

Цитати

Мета цієї книжки — поглянути очима історика на останні кілька надзвичайно драматичних років у жит­ті українського суспільства, а також подивитися на історію з перспективи цього досвіду, щоб зрозуміти сенс перетворень, які відбуваються сьогодні в Україні.

Найбільше прав на назву «Русь» мають шведи та фіни, бо як ми знаємо сьогодні, слово «Русь» похо­дить з фінської мови і означає «гребці» — так називали вікінгів. «Наші» вікінги прийшли зі Швеції. Ті вікінги, які грабували Великобританію чи узбережжя Франції і створювали там держави, походять із сучасної території Норвегії.

Україна як самоназва вживається у Київському літописі, продовженні «Повісті временних літ». Йдеть­ся про частину сучасної України, яка знаходилась на кордоні зі степом. Цікаво, що цей термін вживається також у перекладах релігійних та біблійних текстів: наприклад, писали про палестинську «Україну», бо йшлося про межу осідлої та неосідлої території, про степ в українському контексті чи пустелю в Палестині.

Микола Костомаров і Тарас Шевченко не мислять у категоріях триєдиного народу — вони говорять про Україну, а не про «велику» російську націю. Думаю, що роз­почата Костомаровим та Шевченком історія триває і досі — одне з питань, яке вирішується у ході війни на Донбасі — питання національної ідентичності україн­ців та росіян, де проходить кордон між двома групами, як співвідносяться їхні історії, мови, ідентичності.

Коли стало можливо говорити про Голодомор, звісно, він опинився у центрі уваги. Відкриття правди припало на період, коли українці намагалися з’ясувати: звідки ми, чиї діти і як нам ставитися до комуністичного минулого… Голодомор — це не лише знищення селянства і голод як такий, у ньому були й культурно-політичні виміри. Саме під час голоду приймаються ключові рішення про фактичне припинення українізації міст в Україні, а за межами України українізація припини­лася повністю — українські школи Кубані та Зеленого Клину (Приамур’я) переходять на російську. Фактич­но почали знищувати найбільшу неросійську групу на території РФ, українців на території Росії перетворюють у росіян…

Чорнобиль вибухнув не тільки через помилки персоналу, нехтування правилами безпеки та проблемами з конструкцією реактора, але також через систему, яка обгородила ядерну енергетику завісою секретності. Радянська система не дозволяла поширювати інфор­мацію про попередні аварії навіть серед фахівців. Це зробило нову масштабну аварію неминучою.

Війна вже змінила і ще змінюватиме Україну. Відбу­вається нове «видання» держави і перевидання нації, яке потребує нового суспільного договору. Втрата (бу­демо сподіватися, тимчасова), територій та мобілізація проти російської агресії в решті України перетворю­ють країну на більш «українську» етнічно, політично, ментально й культурно, ніж вона була перед тим. Ро­сійсько-український кондомініум часів незалежності 1991 року з де-юре домінантною українською культурою, а де-факто – російською вже делегітимізовано.

У перспективі нас очікує вірогідне перетворення до­мінантної, зокрема в міському середовищі, російської культури на меншинну. Це надзвичайно болісний про­цес для багатьох носіїв домінантної культури. Тут уже відчутні тертя і відбуваються розколи серед середо­вищ, які разом виступали на Майдані. Потрібне усві­домлення всіма сторонами нової реальності та пошуку нового modus vivendi.