У глобальному, а по суті, західноцентричному контексті, який у різних формах — «м’яких» (таких як макдональдси, джинси, права людини, інтернет, пепсі- й кока-кола) чи «жорстких» (Міжнародний валютний фонд, світові економічні кризи, загроза атомної катастрофи, Всесвітня торговельна організація) — продовжує діяти досі, можна виділити 4 мега- або й метамаршрути: 1) «євроімперіалістичний» — європеєць (звичайно західний) подорожує іншими континентами, менш «цивілізованими»; 2) «домашній» – європеєць подорожує Європою; 3) «транскультуральний» — неєвропеєць подорожує Європою (звичайно західною); 4) «периферійний» — неєвропеєць подорожує поза Європою. Попри суперечливість самого поняття «Європа», яке ми тут використовуємо у вкрай стереотипному сенсі колиски буржуазної цивілізації, у чотирьох накреслених маршрутах (описаних і відчитаних) можна вгледіти спільні конвенції. Серед них виразними є принципи контрасту й невідповідності [3], впізнавання, порівняння, недовіри тощо; всі вони означують відношення асиметрії й дистанції між культурами. При цьому конфронтація культурних ресурсів завжди відбувається в квазігеографічних координатах: Північ-Південь, Схід-Захід, які є просторовими виразами культурної асиметрії й дистанції між культурами. Залежно від розташування оглядача, негативних конотацій може набувати як Північ, так і Південь із Заходом, не кажучи вже про Схід.[4]
