Війна відбувається тут, в Україні. Інформаційна війна одночасно триває в інтернеті чи інформаційній сфері. Гібридна війна – повсюди в Європі. Як це все разом описати? Мені термін «глобальне протистояння» видається найбільш відповідним[2].
Зараз співвідношення нашої допомоги – приблизно 50 на 50; можливо, США дають трохи більше. Хоча проблема в тому, що ми постачаємо вам різні типи зброї. Так, Європі буде нелегко, але новий уряд США підштовхуватиме Європу витрачати більше на оборону. І якщо Європа хоче показати Трампу, що ми сильні, ми повинні бути готові діяти. І я чекаю, що дуже скоро ми у Європі стикнемося саме з цією ситуацією[2].
Зважаючи на те, що оборонне виробництво у ЄС ще не розігналося, ми знайшли запаси снарядів по всьому світу і викуповуємо їх. Частину снарядів – відновлюємо, щоб вони точно були у робочому стані. А потім відправляємо в Україну. Далі треба буде нарощувати виробництво. Україна зараз це робить, але й багато інших країн мають це зробити[2].
Інший урок, на якому я наголошую все більше і більше із західними партнерами – це те, що чехословацький народ відчув себе зрадженим. У той час Чехословаччина була дуже сучасною, багатою країною. Вона мала добрі стосунки з Францією, з Британією, багатьма іншими країнами. Але партнери не захистили нас тоді, коли від них цього чекали. І якщо тепер Захід облишить Україну, яку Росія примусить до якихось дій, до поступок без схвалення з боку самої України – це створить в українців відчуття зрадженості. А це набагато небезпечніше. Такого роду образи залишаються не на роки, а на десятиліття[2].
Не думаю, що у Європі є відчуття провалу. Натомість є відчуття, що ми повинні продовжувати допомагати Україні. І що ми повинні допомогти вам пережити зиму, тому треба надавати не лише військову допомогу, але й гуманітарну. Бо потрібно також допомогти цивільному населенню пережити зиму. Нам потрібно, щоб Україна встояла. Бо усі інші сценарії, за яких Україна розвалиться, опиниться у Росії або буде підкорена Росією – не є добрими. Тож ми маємо цьому запобігти заради європейської безпеки[2].
Росія відповідальна за 80% дезінформації в Європі. І це не тільки класична дезінформаційна війна, а й гібридна активність Росії, яка стає все більш небезпечною. Наприклад, недавно у Чехії була спроба підпалу автобуса[3]. Це зробили не для того, щоб знищити автобус – бо це не настільки велика шкода, – а для того, щоб посіяти страх у суспільстві. Тому ми працюємо над стійкістю і над тим, щоби стримувати російський вплив[2].
Утім, ми знаємо про Дональда Трампа одну річ: він є жорсткою людиною. Тому якщо ми, як Європа, хочемо йому щось довести чи переконати його у чомусь – ми теж маємо бути жорсткими. От Україна – жорстка. Україна настільки жорстка, що Росія не подужала вас ні за три дні, ні за три місяці, і за три роки теж не зможе вас підкорити. Словом, я очікую жорсткості[2].
Утім, ми маємо переконати команду Трампа, що війна стосується не лише Росії та України, що це глобальна справа, яка впливає на продовольчу безпеку, на безпеку в Індо-Тихоокеанському регіоні. Зараз, коли солдати з Північної Кореї воюють з українською армією, це очевидно. Але ми маємо їх у цьому переконати. Нам треба діяти[2].
У 1990-х роках була епоха глобалізації та оптимізму. Тоді навіть книжка вийшла за назвою «Кінець історії». Але реальність розвивалася інакше. Зараз, навпаки, світ перебуває у фазі деглобалізації. Виникають нові блоки, і невідомо, як проходять їхні кордони. Усе це я б описав виразом «глобальне протистояння». Саме так я визначаю нинішній стан світу[2].
Чехія є членом НАТО, ядерного альянсу. І у разі ядерної ескалації НАТО має відповідні плани. Для Чехії саме НАТО є тим, хто займається питанням ядерного стримування і можливою реакцією у разі, якщо такий сценарій станеться. Це все, що я можу сказати[2].
Я не є військовим експертом, але розумію, що ситуація непроста. І я дякую всім хоробрим чоловікам і жінкам, які захищають Європу на передовій в окопах. А як міністр закордонних справ Чехії, я маю мотивувати не тільки свою державу, а й інших гравців, які стоять на правильному боці історії – продовжувати надавати військову, дипломатичну, гуманітарну допомогу Україні[2].
Я повторюю саме цей меседж дуже часто. Це – глобальне протистояння. Путін створив вісь зла. З Тегераном, Пхеньяном та китайською економічною підтримкою. Китай дає економічний ґрунт, щоб усе це тривало. У НАТО є розуміння цього, Альянс має досить сильну позицію. У ЄС теж лишається єдність з багатьох питань – наприклад, щодо санкцій[2].
Я також дуже часто посилаюся на 1938 рік та використовую його порівняння з Україною. Що сталося у 1938 році? Тоді Адольф Гітлер висунув вимогу, щоб Чехословаччина віддала Німеччині Судетську область. І було дуже багато заяв Гітлера на кшталт: це моя остання вимога, я більше нічого не вимагатиму. Просто віддайте мені Судети, там живуть мої німецькі побратими, ми хочемо об'єднатися у Німеччині. Він тиснув на світ, який поступився і уклав Мюнхенську угоду, щоб дати Гітлеру те, що він вимагав. Чехословаччину змусили віддати Судети. Але це не зупинило агресію. Нічого не припинилося – навпаки, це був лише початок. А наступного року розпочалася Друга світова війна, Німеччина напала на Польщу[2].
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
