Юрчишин Степан Федорович

Юрчишин Степан Федорович

Файл:Степан Юрчишин2021.jpg, Степан Юрчишин — Менеджмент ФК Карпати Львів (2023).jpg

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Степан Федорович Юрчи́шин (28 серпня 1957, Керниця, Городоцький район, Львівська область, Українська РСР, СРСР — 10 липня 2025, Львів, Україна) — український радянський футболіст, український футбольний тренер і функціонер. Президент львівських «Карпат». Рекордсмен першої ліги СРСР за кількістю голів в одному сезоні — 42 (1979). За збірну СРСР провів 4 гри, забив 1 гол. Майстер спорту СРСР (з 1979).

Цитати

«Мені завжди щастило з наставниками. Починаючи від Вараксіна і Кеслера, закінчуючи Бобровим, Юстом, Секечем і Лобановським. Взагалі для того, щоб зрозуміти, що трапилося у 1979-му році, треба повернутися у 1978-й. Я став гравцем Карпат, прийшов з армії і на той момент виступав на позиції центрального півзахисника. Проте Іштван Секеч помітив якісь особливі деталі і змістив мене в атаку. Тепер аналізую це і відзначаю для себе – наскільки тонко треба було відчувати гру і передбачати її, щоб перевести футболіста у напад з опорної зони. Результат був миттєвим – я почав стабільно забивати і у першому сезоні відзначився 13 голами. Володимир Данилюк на "Дружбі" передав мені футболку з номером "9" на спині і я став основним форвардом Карпат. До речі, коли я ще виступав за львівський СКА, то вже тоді отримував запрошення з Москви. У ЦСКА кликав Всеволод Бобров. Зате не було інтересу від Карпат. Тільки-но я переїхав у ЦСКА, дебютував у 1977-му у Вищій лізі, тоді Юрій Федорович Сусла приїхав за мною і переконав. Зрештою, це було не важко – я просто хотів додому». — про своїх тренерів у інтерв'ю football.24 "Лобановський любив мене як власного сина". Юрчишин у 1979-му: атомні Карпати, запрошення Бєскова, голи збірній Росії (27 серпня 2020 року)

«Якщо ми говоримо про мій рекорд, то передусім треба відзначити моїх партнерів. То була справді "атомна" команда з видатними гравцями, які з Першої ліги викликалися у різноманітні збірні Союзу: Олег Родін, Ярослав Думанський, Андрій Баль, Юрій Суслопаров. Крім того, у нас була феноменальна середня лінія, яку формували Броварський, Дубровний, Баль, Думанський. Більшість гольових передач я отримав саме від них. Завдяки цьому я настільки багато забивав і мене, гравця з другого дивізіону, викликали у національну збірну СРСР. Обставини склалися таким чином, що той сезон став одним з найкращих не лише у моїй кар’єрі, а й для багатьох хлопців. Атмосфера у колективі була відмінною. Усі підтримували одне одного, жартували, сперечалися по-доброму. Наприклад Баль та Броварський побилися об заклад – Андрій стверджував, що заб’є у тому сезоні 10 голів. А той факт, що я встановив рекорд, ніяк не позначився на колективі. Всі навпаки мене підтримували і допомагали. Зіркова хвороба? Ні, це точно не про мене». — про колективи у яких грав у інтерв'ю football.24 "Лобановський любив мене як власного сина". Юрчишин у 1979-му: атомні Карпати, запрошення Бєскова, голи збірній Росії (27 серпня 2020 року)

«На той момент я не задумувався про жодні особисті досягнення. Про рекорд Анатолія Шепеля у 38 забитих голів я не знав. Після першого кола Іштван Йожефович сказав мені: "Степане, давай, спробуємо перевершити". Я виконував усі пенальті, часто бив штрафні. Особливо, якщо позиція була комфортною: до воріт 18-20 метрів, є можливість удару з правої. Класно з лівої бив Анатолій Саулевич, хороші удари були в Левка Броварського та Андрія Баля. У тому сезоні я двічі схибив з "позначки" – не забив Трактору та івано-франківському Спартаку. Мій традиційний удар – у правий кут. На тренуваннях працював над цим, а Секеч тільки підтримував таку ініціативу. У якості відзнаки наприкінці сезону я отримав грамоту. У мене вдома їх безліч, ціла колекція. Карпати легко пройшли турнірну дистанцію і достроково завоювали путівку до Вищої ліги. Ми багато забивали, стабільно перемагали і на голову були сильнішими за інших суперників. Це підтверджують не лише показники в турнірній таблиці, а й наш впевнений виступ в Кубку СРСР». — про рекорд першої ліги (42 голи у 42 матчах) в інтерв'ю football.24 "Лобановський любив мене як власного сина". Юрчишин у 1979-му: атомні Карпати, запрошення Бєскова, голи збірній Росії (27 серпня 2020 року)

«Не дивно, що більшу частину голів я забив у Львові. Коли ти розумієш, яка кількість людей сьогодні прийде підтримати тебе, то просто не можеш слабо зіграти. Це величезна відповідальність і фантастичні відчуття. Люди заповнювали трибуни заздалегідь, дивилися, як ми розминаємося, б’ємо по воротах. Атмосфера на "Дружбі" була такою, що Карпати не мали права погано зіграти. Спробуй не бігати чи не старатися… Це просто неймовірно і навіть складно словами передати». — про стадіон у Львові в інтерв'ю football.24 "Лобановський любив мене як власного сина". Юрчишин у 1979-му: атомні Карпати, запрошення Бєскова, голи збірній Росії (27 серпня 2020 року)

«Нас дуже любили у Вільнюсі. Останній матч сезону ми провели проти Жальгіріса на виїзді, а я забив двічі і зафіксував нову позначку у 42 голи. Ми приїхали туди у статусі переможця Першої ліги і відчули по-справжньому прихильне ставлення місцевих. А ще я любив забивати Паміру. У ворота таджиків я також забив 5 голів у тому сезоні, щоправда, три з них в Кубку СРСР. Той чвертьфінальний матч забути важко. Мені складно згадати свої найкрасивіші голи, оскільки відтоді минуло понад 40 років. Проте я переконаний, що хет-трик в Кубку у ворота Паміру – найважливіший. Крім того, усі три голи я забив головою після передач Броварського. Зараз у це складно повірити». — про улюблені команди в інтерв'ю football.24 "Лобановський любив мене як власного сина". Юрчишин у 1979-му: атомні Карпати, запрошення Бєскова, голи збірній Росії (27 серпня 2020 року)

«Наприкінці першого кола ми приймали вдома івано-франківський Спартак. Виграли 2:0, я оформив дубль, а персонально проти мене діяв захисник Петро Кушлик. Незручний страшенно! Б’є, б’є, б’є і ще раз б’є… Коли ми вже двічі забили, Петро вкотре стелиться на бровці у жорсткому підкаті. Я підстрибую і двома ногами приземляюся йому на стегно. Кричав він страшенно, а коли підвівся, то сказав: "У Станіслав можеш не приїжджати". Щоправда, тепер ми товаришуємо і згадуємо ці брутальні епізоди лише з усмішкою. У півфіналі Кубка СРСР ми грали з московським Динамо і поступилися тільки в екстра-таймі. Перед півфіналом у двох матчах чемпіонату на тижні я оформив два хет-трики. Представники Динамо спостерігали за нашою грою і вирішили, що до мене треба приставити опікунів. Захист москвичів формувала пара Нікулін – Новіков, яку у футбольному світі називали "Коса" і "Автоген". Раніше суддя зупиняв гру виключно в епізодах, якщо порушення було дуже грубим. Тому діставав не лише я, а й усі нападники. Та персональну опіку від Нікуліна і Новікова я запам’ятав на усе життя (оглядач "Советского спорта" красномовно і цікаво описував те, що відбувалося на полі у Москві: "Не можу не відзначити, що в обороні у виборі засобів чимало динамівців не соромились застосовувати і відверту грубість, що, звичайно, не додає їм честі. Мабуть, найбільше синців і ґуль дісталося найкращому бомбардиру Карпат Степану Юрчишину. Я, наприклад, намагався підрахувати кількість штрафних ударів через порушення Нікуліна, але збився з ліку ще в першому таймі")». — про складних суперників у інтерв'ю football.24 "Лобановський любив мене як власного сина". Юрчишин у 1979-му: атомні Карпати, запрошення Бєскова, голи збірній Росії (27 серпня 2020 року)

«Той сезон я пройшов без травм. Пригадую, була важка гра з Кубанню. Хтось із суперників стрибнув у мене, я відчув біль у нозі і мене замінили. На щастя, не зламали. Зате біди я не уникнув на початку наступного року. Грали на турнірі у Москві на штучному полі проти Торпедо. Мене штовхнули, коліно поїхало. Добре, що вчасно зробили операцію у ЦИТО. Тренер збірної Костянтин Бєсков підбадьорював: "Степане, ти поїдеш на Олімпіаду, все гаразд". У Вищій лізі у 1980-му Карпати не могли виграти у стартових п’яти турах, а я весь час відновлювався. Перед грою з мінським Динамо у 6-му турі я не мав відчуття, що повністю готовий. Важлива деталь – Броварський наполягав: "Степане, ще занадто рано. Зачекай трохи". Та слово тренерів було вагомішим і я все-такий вийшов на поле. Карпати виграють у першому таймі 1:0. Дивне відчуття мене не покидає, тому прошу у Секеча заміну. "Давай ще трішки" , – відповідає Іштван Йожефович. Виходжу на другий тайм, а захисник мінчан Юрій Курнєнін підкочується, б’є по коліні і воно буквально "вискакує". Все! Мене почали повертати до життя за допомогою уколів. Препарати були різноманітні. Відлуння футбольної кар'єри наздогнало мене на початку 2000-х, коли я поїхав у Москву на операцію. Лікар глянув на знімок лівого здорового, як я думав, коліна і шокував: "Воно ще гірше, ніж праве. Робимо операцію на обидвох". Це був унікальний випадок, однак я відважився і прооперував два коліна». — про травми в інтерв'ю football.24 "Лобановський любив мене як власного сина". Юрчишин у 1979-му: атомні Карпати, запрошення Бєскова, голи збірній Росії (27 серпня 2020 року)

«Спочатку мене запросили у "молодіжку", але незабаром прийшов виклик з головної команди від Костянтина Бєскова. Під час одного зі зборів він відверто сказав, що хоче бачити мене у Спартаку. Тренування Костянтина Івановича мені подобалися, майже усі вправи відбувалися з м’ячами. Хоч я і приїхав з Першої ліги, хлопці ставилися добре. Звичайно, приємно було ділити роздягальню з Кіпіані, Черенковим чи Шенгелією. У 1979-му я також грав на Спартакіаді народів СРСР. У матчі за третє місце збірна України під керівництвом Лобановського перемогла збірну Росії 2:1, а я оформив дубль. У мене було відчуття, що Валерій Васильович любить мене як свого сина. Переможний гол я забив у додатковий час на 118-й хвилині. Суддя призначив штрафний. Виконати його міг ледве не кожен: від Буряка до Блохіна. Однак з бровки Лобановський закричав: "Юрчишину дайте!" І я забив. Робота з Лобановським була цікавою. Я не звик до таких навантажень. Зранку зарядка-тренування, потім сніданок. Тільки зібрався прилягти, знову тренування. І все це доволі інтенсивно. Словом, спав я дуже добре. Установки теж були оригінальні. Збирав групами по п’ять людей. "Блохін – Юрчишин попереду, а все решту давайте обговорювати", – казав Валерій Васильович. Взагалі у нас був класний колектив, жодної зірковості. Буряк і Безсонов – це взагалі чудові люди, дуже скромні, інтелігентні. Та й з Блохіним грати поруч на полі – справжнє задоволення». — про гру в збірній в інтерв'ю football.24 "Лобановський любив мене як власного сина". Юрчишин у 1979-му: атомні Карпати, запрошення Бєскова, голи збірній Росії (27 серпня 2020 року)

«Динамо запрошувало кілька разів. Спочатку у село до батьків приїжджав селекціонер киян Анатолій Сучков, а згодом начальник команди Михайло Коман. Ще активніше почали переконувати після Спартакіади. Зараз задумуюся – якби погодився тоді, можливо, не було б цих травм. Лобановський пропонував стати гравцем Динамо багато разів. Я мав сумніви. До того ж Секеч постійно переконував – варто залишитися ще трохи у Львові. Дійшло до того, що я переховувався кілька тижнів від динамівських представників та міліції. Коли поїхав до столиці у 1981-му, то після травми почувався не найкращим чином. В Динамо я повинен був перетерпіти. Валерій Васильович підтримував, казав, що все буде гаразд. Я не витримав і повернувся додому. Чи варто жалкувати? Не думаю. Більше смутку викликає пропуск Олімпіади-1980. Я повинен був грати там. Якби не ця травма». — про те, як кликали грати до київського "Динамо" в інтерв'ю football.24 "Лобановський любив мене як власного сина". Юрчишин у 1979-му: атомні Карпати, запрошення Бєскова, голи збірній Росії (27 серпня 2020 року)