Шкабара Катерина Олексіївна
| Шкабара Катерина Олексіївна |
Шкаба́ра Катери́на Олексі́ївна (нар. 1 грудня 1912, Хотин — пом. 21 листопада 2002, Київ) — українська радянська вчена-кібернетик, учасниця створення першої у континентальній Європі електронно-обчислювальної машини «МЕСМ». Лауреатка премії НАН України імені С. О. Лебедєва (1991)
Цитати
[ред.]“Але мені не вдалося народитися в Києві, – згадувала Катерина Олексіївна, – так як мама поїхала до своїх батьків в місто Хотин”[1] |
“Хочу стати інженером-електротехніком”.[1]. — Катя ж ще в шостому класі написала в анкеті. І поступила в Харківський електротехнічний інститут |
“Було молоде щастя, я чекала дитину, і тут грянув грім”[1]. — В одну ніч заарештували і батька, і вітчима. |
“Ми голодували, – пише Катерина Олексіївна в автобіографії, – бо поступити з таким клеймом на роботу було неможливо”[1]. — Бо пропала мама – пішла за хлібними картками і не повернулася. А ще через два тижні і Катю, і її брата вигнали з ХЕТІ – як дітей ворога народу. |
Цитата “Проживаючи з родиною в восьмиметровій кімнатці напівзруйнованого дуже старого дерев’яного будинку”[1]. |
. “І в цей період я отримала дуже гіркий і образливий удар, – пише вона в автобіографії, – мене виключали з партії, замінивши в останній момент виключення на сувору догану. Знову, через 30 років, я стала дочкою “ворога народу”… згадали, що мене виключали з ХЕТІ. Моя робота протягом 15 років на військовому заводі і в засекреченій лабораторії… – все було закреслено – я була тільки “дочкою ворога народу” (а сам “ворог” вже давно працював науковим співробітником Казаровичської дослідної станції). Найприкріше було те, що ніхто з моїх товаришів, колег не сказав: “Але ж вона не тільки “дочка ворога”, вона сама чесно працювала всі ці роки”. Плачу я не часто, але тоді, йдучи ввечері додому зі зборів, я плакала – було дуже гірко”[1]. — Після МЕЛМ Катерина Шкабара брала участь у створенні ЕОМ “Київ”. Був 1953 рік. |
“Ми не розійшлися з ним у відповідях на дитяче питання “Що таке добре, а що таке погано?”, і я була змушена покинути колектив, в якому пропрацювала понад 10 років”[1]. — З Віктором Михайловичем Глушковим, який очолив інститут, не спрацювалася. Хоча високо цінувала його талант. |
“1955 рік. Пам’ятаю, як на нашій сцені з’явився новий персонаж – з дуже великими наслідками! – Катерина Олексіївна Шкабара. З неї почалася моя кібернетика: просвітила, дала книжку Ешбі, потім Вінера, познайомила з академіком В.М. Глушковим. Дуже розумна жінка. Але … лідер. І навіть занадто. Через це потім і розійшлися: намагалася командувати. |
|||||
| — З книги М. Амосова “Голоси часів”[1]. |
“Я прожила щасливе життя. У мене була мати розумна і чуйна, яка віддала мені все своє життя, чоловік – близька і любляча людина, з яким ми прожили 50 років. У мене були хороші і вірні друзі. я працювала на цікавій роботі, що мене захоплювала, зустрічала і вчилася у дуже хороших талановитих людей”[1]. — Автобіографію, написану в червні 1991 року, Катерина Олексіївна закінчила так: |
Примітки
[ред.]
