Шевчук Юлія Миколаївна

Юлія Шевчук

Стаття у Вікіпедії

Ю́лія Микола́ївна Шевчу́к (* 1993) — українська парамедикиня; учасниця російсько-української війни. Призерка Ігор Нескорених-2023.

Цитати

Виявилося, що мізки і характер важать в спорті теж. Як і в будь-якій сфері. Велика вдячність тренерам, звісно. Лук я дійсно вперше взяла до рук за два дні до національного відбору. Я порадилася з дуже близькою людиною, які види спорту вибрати. І він допоміг підібрати, які добре підійдуть мені. Звісно, треба було вибирати ті, де не будуть повністю залучені ноги.

Для мене ця перемога була дуже важливою, бо раніше нічого ніколи не вигравала. Буди другі-треті місця на олімпіадах тощо. Тож це була пікова точка в житті, коли ти собі доводиш, що ти можеш! А це також дуже важливо для реабілітації – згадати, на що ти здатен! — Про те, що завоювала золото у стрільбі з класичного лука серед початківців та два срібла у веслуванні на тренажерах (спринт і витривалість) на Іграх Нескорених-2023 у Дюссельдорфі

Майдан, мабуть, дійсно став точкою неповернення. З тієї точки зору, що раніше я була більш домашньою дитиною. І якщо десь долучалася до якихось заходів, то дуже якось містечково. У Комітеті пам’яті жертв Голодомору я волонтерила, ще десь. Але коли на Майдані я побачила, як на відносно мирному протесті за хвилини можуть почати бити людей просто тому, що вони з чимось не згодні, то в мене сталася додаткова зміна свідомості. На Майдані я вже надавала домедичну допомогу і зрозуміла, що мені треба розвиватися в цьому напрямку. Почала шукати курси. Коли почалася війна, довелося більш активно в це все включатися. Трохи волонтерила. А потім пішла в інструкторство та двічі їздила як асистент в мобільній стоматології. Влітку 2015-го поїхала працювати в добровольчому підрозділі на медичній евакуації. Деякий час попрацювала з ASAP Rescue, а згодом приєдналася до «Госпітальєрів».

Мало хто говорить, що є бойові травми, а є небойові. Стається загострення хронічних недуг, трапляються інсульти, інфаркти – їх теж треба лікувати. Госпіталі періодично переповнені. Кваліфікованих кадрів бракує. Багато хто з медичних фахівців до 2022 року не цікавився військовою тематикою. І вони почали в це занурюватися доволі швидко і з різними перегибами. Є великий відсоток випадків, коли люди, які могли б повернути собі таке ж якісне життя, як було перед травмою, – інвалідизуються. Через брак вчасної, якісної, комплексної допомоги. Бо військова травма є політравмою. Часто вражає велику кількість ділянок тіла. І не тільки тіла. Тож для реабілітації потрібна дуже велика кількість фахових рук.

Мені дуже важко не брати участь у бойових діях, розуміючи, що я можу бути корисною. Я розумію, що треба лікуватися, але воно мене все одно морально муляє. А коли це ще й затягується з незрозумілими перспективами… Коли тобі кажуть: «Загоїться, коли загоїться»... Я вже почала залазити в доволі важкий моральний стан. А «Ігри Нескорених» стали для мене додатковим ковтком свіжого повітря. Коли ти вже нарешті виходиш з дому, починаєш спілкуватися з людьми, повертатися до фізичної активності. Твої м’язи згадують, що вони м’язи. Відтак в тебе з’являється більше енергії. А ще багато хто забуває, що під час занять спортом мозок теж розвивається. Особливо, якщо це новий для тебе вид. Тож я наголошую на тому, що спорт – це дуже багатофакторна реабілітація.

Мені здається, те, що організатори набрали людей з дуже різними історіями, це теж зіграло важливу роль. Іноземці мали змогу побачити нашу країну через історії. І кожного разу, коли ти піднімаєшся на п’єдестал, це додатковий інформаційний привід і можливість бути почутим. — Про досвід участі в Іграх Нескорених-2023 у Дюссельдорфі

На Майдан я часто приносила каву зі спеціями. І до неї потрібні були якісь смаколики. У нас вдома було таке затяжне печивко з родзинками. Я його постійно зі собою брала і ділилася. Якщо бачила сумну чи злу людинку, то можна було тицьнути їй ласощі і сказати: «Печенька». От один хлопець мене так і назвав. І коли треба було обирати псевдо, то я згадала чомусь тільки це. — Про вибір псевдо

Я взагалі вважаю, що всі мої проблеми в житті – від того, що я дуже добре вчила історію України в школі. А тоді ти розумієш, що росія – сумнівний сусід. Бо якщо якась країна регулярно приходить до тебе і влаштовує криваве місиво, то є ймовірність, що вона прийде ще. Коли ти вчиш історію України, то прокидається свідомість, самоідентифікація. Особливо, якщо робити це на прикладі своєї родини, як це робила я. Знаючи, як моя родина пережила 20-30-ті роки минулого століття (як їх розкуркулили, як вони пережили Голодомор), то питань в мене не виникало.