Теліга Олена Іванівна

Олена Теліга

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

Оле́на Іва́нівна Телі́га (з дому: Шовгенова або Шовгеніва; 1906–1942) — українська поетеса, літературна критикиня, діячка української культури.

Цитати

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

А

А я поцілунком теплим М'яким мов дитячий сміх, Згашу полум'яне пекло В очах і думках твоїх"Відповідь" — Лірична героїня-слабка, чуйна жінка, по-дитячому вразлива.

Б

Бо ми лише жінки. У нас душа криниця З якої ви п’єте: змагайся і кріпись!

В

• Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, та там, де треба - я тверда й сувора.("Сучасникам").
• Вмій сказати «ні» коли від тебе вимагають сказати — «так».

Все обернеться в дійсність і можливість: Нам буде сонцем кожний кущ і камінь. У ці хвилини — гострі і щасливі! — «Поворот»

В сотах меду золотом прозорим Мед думок розтоплених лежить, А душа вклоняється просторам І землі за світлу пам'ять - жить![1]"Літо" — Інтимне почуття переростає в любов до всього живого, до самого себе

Д

• Держави стоять не на династії, а на внутрішній єдності і силі народу.
• Для того щоб вміти бачити справжнє обличчя велетнів, людям, що можуть стикатися з ними, — треба бодай трохи піднятися до їх рівня.

Ж

• Життя кружляє на вузькій межі нових поривів, таємничих кличів, І видаються зайві і чужі давно знайомі речі і обличчя.("Лист" Л.Мосендзові)
• «Жінка-товариш» має переважно так мало жіночості, що — викликаючи пошану — ніколи не викликає любові й адорації.

З

• Змагайся і шукай! Вдивляйся

В очі пристрастей і зречень!

І

І що це буде зустріч, - чин, екстаза? Чи дотик смерті на одну хвилину? душа дозріє, сповниться відразу Подвійним смаком - меду і полину[1]"Неповторне свято"

І в нашій літературі хотілося б поставити авторам це питання: якими ж ви прагнете нас бачити? Хотілося б відшукати тип жінки, найбільш відповідний нашій добі. Але в хаосі жіночих типів нашого письменства нема майже ні одного окресленого, живого і дійсно позитивного образу. — зі статті "Якими нас прагнете" написаної у Варшаві, вперше надрукованої у "Віснику", жовтень 1935.]

І тоді, коли наша література, зокрема поезія, за останні десятиліття пішла наперед велетенським кроком, жіночі типи в ній залишилися незмінні, лише трішечки підмальовані на більш модні кольори. Є це — 1) жінка-рабиня і 2) жінка-вамп. Обидва, не дивлячись на свою нібито протилежність, властиво кажучи, є тим самим типом жінки, що з'являється лише джерелом хвилевої насолоди й увигіднення життя в найпримітивнішому розумінні того слова. І рабиня, і "вамп" виключають пошану до жінки. Є, щоправда, і третя відміна: різка, енергійна, позбавлена сентименту, "жінка-товариш". Але ця відміна має переважно так мало жіночости, що — викликаючи пошану — ніколи не викликає любови й адорації. — зі статті "Якими нас прагнете" написаної у Варшаві, вперше надрукованої у "Віснику", жовтень 1935.]

К

• Кожний вистріл всередині нації є найліпшою музикою для серця ворога, є для нього більшою радістю, ніж власний цільний вистріл, бо то є завжди музика, якої диригентом є він сам.

Л

• Любити свою справу понад усе, дивитися на неї як на саме життя, віддаватися їй з радістю — цю велику правду зрозуміли добре нації, що ростуть і міцніють на наших очах, — Італія і Німеччина.

Н

• Не бійся днів заплутаних вузлом, ночей безсонних, очманілих ранків. Хай ріже час лице - добром і злом! Хай палять серце - найдрібніші ранки! ("Напередодні").

• Ненавидь і люби -

І варто буде жити чи вмирати!

П

• Перед нашою молоддю стоїть блискуче завдання — стати батьками майбутнього своєї нації.

Погірдливе, позбавлене пошани і чомусь, зненавидженої нашими авторами, ніжности, відношення до жінки, як до "сонної весталки", або до тієї, що дає лише "хвилевий шал", понижує, розслаблює і ломить порив до справді великого і справді мужеського в самого мужчини. Найліпшим доказом того є факт, що якраз в тих країнах, де мужчина є найбільшим мужчиною — в англосаксонців — розвинена найбільша пошана до жінки і в суспільнім житті, і в літературі. Помиляється той, хто бачить мужність в цинізмі і брутальності супроти жінок. Найбільш мужні і брутальні в боротьбі мужчини — герої Лондона, Кіплінґа, Моґама, Ґолсворти не соромляться виявити найглибшу любов і ніжність до жінки і самі прагнуть мати від неї правдиве, сильне почуття. Бо лише чергове захоплення, або "хвилевий шал" — для них є чимось тим, що понижує їхню мужеську гідність. — зі статті "Якими нас прагнете" написаної у Варшаві, вперше надрукованої у "Віснику", жовтень 1935.]

Т

• Тільки тим дана перемога,

Хто й у болі сміятись зміг!

• Ті, що стоять… у підніжжі недосяжної вежі або, ще ліпше, — вигідно лежать коло неї, ніколи не в стані побачити її найвищого шпиля.

• Ті, що тужили за романтикою, не раз не розуміли цілої її сили. Ті ж, що її нищили, розуміли ту силу у всій її могутній загрозливості і — власне тому — нищили.

У

• У творця нового життя — великі пристрасті і почування, за які варто віддати життя.

Х

• Хто готує себе лише на те, щоб впрягтися до плуга, завжди матиме погоничів.

Я

• Я — вогонь, я — вихор,

А вони спинятися не звикли.

Не завжди у глибоких водах

Відшукаєш непорушне дно.

• Я руці, що била, — не пробачу,

Не для мене переможний бич.

До проблеми стилю

стаття 1930-х років

Стиль нашої доби є стилем синтетичним, що стинає криваві зиґзаґи, викликані шаленим темпом нашого життя, і збирає розкидані факти в одну чітку лінію від минулого до майбутнього.

Вічні правди і цінності, витягнені творчою індивідуальністю з хаосу різнородних елементів і оправлені в шляхетні своєю простотою рамки, аж тоді могли заблиснути своїм правдивим, не затуманеним сяйвом і бути дороговказом у темряві.

І власне це було найгіршим. Яскравість і бряцання імітації, тим, що звикли до них, не давали змоги оцінити шляхетну простоту правдивого стилю. Дійшло до найбільшого парадоксу, бо штучним почали називати якраз те, що було єдино правдивим, але що цілком не було подібним до більш розповсюдженої імітації. Надуманим почало видаватися те, що взагалі мало в собі думку. Бляшане тріскання заміняло вибухи духа.

Про Олену Телігу

	Коли ж героїчний чин підносить смертну жінку до недосяжного колективові рівня творчих сил національного життя, то її постать якоюсь мірою зливається в наших очах із поетичним образом самої Нації і править за часткове втілення ідеальних рис всенародної душі.
	— Володимир Державин

	Смерть «смертної жінки» Олени Теліги заступила її життя, так часто буває з поетами, рідше – з поетесами. Закатована у Бабиному Яру. Непідтверджена, але поширювана чутка про напис, видряпаний на стіні камери на Короленка, 33: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга» – і тризуб угорі. Висока патетика, якої не цурається і поезія Теліги. Один із уважних її читачів побачив, як поетка протягом життя намагається стати подібною до тієї, що говорить у її віршах. Вона нею зрештою стала якраз у мить пострілу в яру. «Лицар між українськими поетесами». — З есею «Олена Теліга»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»
	— Ганна Улюра

	За життя у неї не вийшло жодної книжки, її поетична спадщина – тридцять вісім віршів. Збірка «Душа на сторожі» 1946 року – хибкий машинодрук на шістнадцять сторінок і передмовою в тональності некролога, двадцять один вірш. За рік була книжка «Прапори духа». Так і сформувався корпус текстів Олени Теліги. Тридцять вісім віршів, шістнадцять есе, шістдесят із чимось листів, одне оповідання. І статус класичного поета. — З есею «Олена Теліга»
	— Ганна Улюра

	Уже передмова до «Душі насторожі» звела сприйняттєві ґратки щодо її творів. Там ішлося про поступове усвідомлення авторкою себе як частини українського світу і української революції. Відтоді поезію Теліги читають як поезію ідентичності, фіксуючи в творах біографічні етапи: от юна петербуржанка, яка не знає і слова українською, от дівчина закохується у постреволюційний Київ, от молода жінка потрапляє в середовище українських націоналістів у Празі й Варшаві, от вона веде активну роботу з національною свідомістю в окупованому Києві. — З есею «Олена Теліга»
	— Ганна Улюра

	Читати вірші Теліги (навіть найліричніше й найінтимніші) як етапи біографії дуже просто (і продуктивно, треба сказати). Кожен її твір присвячений конкретній ситуації і людині, кожен – репліка в якійсь розмові. Це природно для полемічних есе. які вона писала, але те саме стосується й віршів. «Життя» – триває бесіда з Василем Куриленком, «Чоловікові» – відлунює діалог із Михайлом Телігою, вірші-розмови з Дмитром Донцовим, із Олегом Ольжичем, із Наталкою Лівицькою-Холодною тощо. — З есею «Олена Теліга»
	— Ганна Улюра

	Найповторюванішу цитату Теліги читають як поетичне передбачення своєї смерті та оберіг для близьких у небезпеці, повне злиття приватного переживання і публічного іміджу. «Щоб бог зіслав мені найбільший дар: / Гарячу смерть – не зимне умирання». — З есею «Олена Теліга»
	— Ганна Улюра

	Теліга насправді працює з очевидними адресними посланнями. Її образна система дуже проста – але тому й багатозначна, як той вогонь, що спалахує в кожному її вірші і в кожному має свій зміст і сенс. Полум’яні межі, корабель у заграві пожеж, обійми полум’яного ранку, пам'ять малює вогнем, посмертні свічі, день і душа мерехтять, як пломінь, любов горить лампадою... — З есею «Олена Теліга»
	— Ганна Улюра

	Це було покоління джазу. Вона писала щось легке, лірику. Це надзвичайно музична поетка. Але з часом її поезії стали жорсткішими. Тон, ритм змінився від вальсу до танго. Її поезія, як й Олега Ольжича і Богдана-Ігоря Антонича мають зсув в ідеологію тогочасного покоління Праги.
	— Ростислав Семків

	Теліга – приклад сильної жінки в історії літератури. В українській літературі, у кожному її періоді, є постать сильної жінки. Це літературний факт. Жінки і пишуть, і висловлюються поза літературою, мають сильний характер, відіграють важливу роль у політичному житті, перетворюються у своєрідну легенду.
	— Ростислав Семків

Джерела

• Антологія української поезії. — Лондон: Вид-во Спілки Української Молоді у Великій Британії, 1957. — С.432, 434, 444.

• Ольга Петренко-Цеунова. Українські митці про красне письменство від Середньовіччя до модернізму. Антологія. — Твоя підпільна гуманітарка, 2025. — 304 с. — ISBN 978-617-95186-6-9
• Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — К., Видавничий центр «Просвіта», 2001
• Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ: ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5