Перейти до вмісту

Хрестові походи

Матеріал з Вікіцитат
File:Peter the Hermit.jpg
Петер Відлюдник, мініатюра з рукопису Еджертона 1500 р.[1]
Вікіпедія
Вікіпедія

Хресто́ві похо́ди (лат. expeditiones sacrae, cruciatae) — серії війн у середньовіччі ініційованих, підтримуваних, а іноді й керованих Римо-католицькою церквою[2].

У вузькому значенні — військові експедиції християн, для відвоювання Святої Землі у мусульман, що тривали з 1095 по 1291 рік[3]. У широкому значенні — усі військові кампанії християн, які заприсяглися боротися проти «невірних»: мусульман, язичників, єретиків тощо.

Цитати

[ред.]
  •  

Цього хоче Бог![4]
Так Папа завершив палку промову під час собору, що мала зініціювати Перший хрестовий похід. Ці слова стали бойовим кличем хрестоносців упродовж наступних воєн у Святій землі. Клермонський собор відбувся 1095 року у Клермонті (Франція)

 

Deus Vult!

  Папа Урбан ІІ
  •  

Проклятий, хто стримує меч свій від крові[5].
Папа Григорій VII уривком з Книги Єремії підбурював хрестоносців. «Вони без розбору вбивали тих, кого вважали невірними.» «Релігія, і вона може злитися з націоналізмом, як це відбувається з ортодоксією у випадку сербів та росіян, пропонує як справу, за яку варто померти, так і обіцянку вічного життя.» (там само)

  Папа Григорій VII
File:CrusaderAtrocitiesBibliothequeNationaleDeFrance.jpg
Звірства хрестоносців. 13 ст. Національна бібліотека Франції
  •  

Жодного з них не залишили живим; ні жінок, ні дітей не пощадили[6].
Йдеться в одному з розповідей сучасника. Під час різанини в Єрусалимі 1099 року, як кажуть, вулиці були залиті кров’ю, місцями кров сягала до колін коней хрестоносців.(там само)

  •  

Протягом більшої частини розквіту лицарства хрестовий похід вважався формальним втіленням лицарської діяльності[7].

  — Моріс Кін, «Лицарство»
File:Kreuzzug .jpg
Хрестоносці
  •  

Імператор Мануїл II був змушений подорожувати дворами Італії, Франції, Німеччини та Англії за допомогою проти османських турків, роздаючи дорогоцінні книги та шматки нібито туніки Христа як заохочення. Це була дипломатія відчаю: Візантія впала перед турками в 1453 році, менш ніж через тридцять років після смерті Мануїла[8].
У період розквіту Візантійської імперії її правителі намагалися керувати справами з Константинополя за допомогою листів та посланців, або залучаючи іноземних правителів до свого двору. Але коли Візантія занепала у 14 ст., її імператори стали такими ж мобільними, як і імператори пізньої Римської імперії, і набагато менш впливовими.

  Девід Рейнольдс. «Саміти: шість зустрічей, що змінили двадцяте століття»
  •  

Християнський світ цілком міг би обґрунтовано стривожитися, якби на нього не напали. Але з точки зору історії, на нього напали. Хрестоносець мав би цілком виправдане підозрювати мусульман, навіть якби мусульманин був просто новим чужинцем; але з точки зору історії він уже був давнім ворогом. Критик хрестового походу говорить так, ніби він знайшов якесь нешкідливе плем'я чи храм у глибині Тибету, який так і не був виявлений, доки його не захопили. Вони, здається, зовсім забувають, що задовго до того, як хрестоносці мріяли про те, щоб поїхати до Єрусалиму, мусульмани мало не в'їхали до Парижа»[9].

  — Г. К. Честертон

Див. також

[ред.]

Примітки

[ред.]
  1. Петер Відлюдник, мініатюра з рукопису Еджертона 1500 р., аркуш 45, Франція, 14 ст.
  2. Релігійна політика стародавніх і середньовічних держав // Омельчук Володимир Васильович, Ліснича Вікторія Миколаївна, ББК 67.2я73 0-57 УДК 322(091)
  3. Хрестові походи і їх наслідки // Дистанційна підтримка освіти школярів
  4. Е. Реттл. 501 факт, який треба знати з... історії, 2023, с. 50
  5. Margaret MacMillan. War: How Conflict Shapes Us, 2020.
  6. Margaret MacMillan. War: How Conflict Shapes Us, 2020.
  7. Моріс Кін. Лицарство. 1984 р. — с. 252
  8. Девід Рейнольдс. Саміти: шість зустрічей, що змінили двадцяте століття, 2007р., с. 13
  9. Г. К. Честертон , «Новий Єрусалим» (1920)

Джерела

[ред.]
  • Елісон Реттл. 501 факт, який треба знати з... історії. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2023. — 256 с. — ISBN 978-617-679-873-6