Хосе Мухіка

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хосе Мухіка
Pepemujica2.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Хосе Альберто Мухіка Кордано (ісп. José Alberto Mujica Cordano; 1935) — уругвайський політик, 40-й президент Уругваю з 2010 до 2015 року.

Цитати[ред.]

  • Мене звати Хосе Мухіка. Спочатку я заробляв на життя фермерством, а потім вирішив боротися за зміни щоб покращити життя мого суспільства. І сьогодні я президент Уругваю, а потім як і кожен з нас, я стану кормом для хробаків і зникну.
  • Я пізнав розчарування, пізнав біль, декілька років я провів у в'язниці. Загалом... звичайна справа для кожного, хто працює над тим, щоб змінити світ. Якимось дивом я ще тут, і не дивлячись на це все я люблю життя, і сподіваюся що буду представляти себе до самого кінця мого життя, як людину, яка заходить у бар і підходить до стійки з словами: «Випивка за мій рахунок».
  • Уругвай — маленька країна і в мене немає президентського літака. Та загалом, він нам і не потрібен. Ми вирішили що придбаємо у франції дуже дорогий гелікоптер — рятувальний гелікоптер з медичним обладнанням, для того щоб можна було дістатися у віддалені райони. Замість того щоб купувати президентський літак, ми взяли гелікоптер який поставимо у центрі уругваю для порятунку потерпілих і надання медичної допомоги там, де це буде потрібно. Це ж так просто. Ви зрозуміли у чому дилема? Президентський літак або рятувальний гелікоптер... завжди все зводиться до подібного. І як мені здається, вся справа у розсудливості. Я не пропоную повернутися у минуле і жити в печерах або в солом'яних хатинках. Зовсім ні, цього я не пропоную. Суть не в цьому. Ось що я пропоную: нам потрібно перестати витрачати ресурси на непотрібні речі, на ці розкішні палаци для підтримки яких потрібні півдюжини службовців. Що ж у цьому корисного? Навіщо це все? Це надмірність. Ми можемо жити набагато скромніше і ми можемо витрачати наші ресурси на ті речі які дійсно важливі для кожного, для всіх. В цьому і полягає справжній сенс демократії, сенс який був загублений політиками. Загублений серед всіх цих королівських корон, феодальних баронів, серед васалів які грають на трубах коли їх лорд відправляється на полювання, серед всього цього. Та це просто середньовіччя! Заради чого були всі революції? Заради рівності і всього іншого. Всі ці президентські маєтки — це теж саме. Коли я був у німеччині, мене супроводжував ескорт з 25 мотоциклів BMW. Вони посадили мене в Mercedes-Benz у якого кожні двері важать по 3 тонни через броню. Так яка ж від цього користь? Такі ось справи.
  • Я вважаю що повинен сказати вам ось що: у нас достатньо ресурсів. Нам не вистачає політичної волі. Уряд турбує перемога на наступних виборах, турбує те, хто буде головним. Ми боремося за владу і забуваємо про людей і про глобальні проблеми. Це не природна криза, це політична криза. Наша цивілізація досягла тієї фази, коли потрібен загально-планетний консенсус, а ми не помічаємо цього. Ми осліплені шовінізмом, бажанням домінування... особливо найбільш могутні країни. У той час коли вони мають показувати приклад. Це ганьба, що через 25 років після підписання Кіотського протоколу, ми як і раніше, не дуже охоче приймаємо елементарні заходи. Це ганьба! Людина мабуть — це єдина тварина, яка здатна на самознищення. Така ось перед нами дилема, і я сподіваюся що помиляюся.
  • Людська природа влаштована таким чином, що ми вчимося набагато більше коли страждаємо, а не коли у нас все просто. І це не означає що я раджу вам страждати або щось у цьому дусі. Зовсім ні. Але мені дуже хотілося б щоб люди зрозуміли наступне: ви завжди можете піднятися, воно того варте щоб починати все з нуля один раз, або тисячі разів, до тих пір поки ви живі. І це найважливіший урок життя. Іншими словами, ви не програли до тих пір, поки продовжуєте боротьбу. А програєте ви тоді, коли перестаєте мріяти. Боротися, мріяти, бути тут на землі, стоячи обличчям до обличчя реальності. Ось що надає сенс існуванню того життя яке ми проживаємо. Не можна прожити життя з образою у серці. І не можна жити ходячи колами. Та біль яку я пізнав у своєму житті ніколи не буде залікована. Ніхто не забере її назад. Ви маєте навчитися приймати свої шрами і продовжувати рухатися з ними у майбутнє. Якщо я витрачу час на зализування ран, я не просунуся вперед. Я дивлюся на життя, як на дорогу яка чекає мене попереду. Завтрашній день — ось що має значення. А люди говорять, навіть кричать... так прийнято говорити: ти маєш пам'ятати своє минуле або ти будеш приречений повторювати його. Я добре знаю людей! Єдина тварина, яка 20 разів спіткнеться об один і той же камінь. Кожне покоління вчиться на своєму досвіді, не на чужому досвіді. Я не ідеалізую людство. Що я можу навчитися на чужому досвіді? Ми вчимося тільки на тому, через що пройшли самостійно. Ось якось так я все це бачу. Так я бачу життя. І мені немає з ким зводити рахунки.
  • Я не здаюся, тому що мої цінності і мій життєвий шлях відображають точку зору суспільства до якого я маю честь належати. І я тримаюся за нього. Справа не в тому, що я президент. Я багато думав про все це. Я майже 10 років провів у ізоляції, у камері-одиночці. Було багато часу для роздумів... 7 років провів без жодної книги. Так що у мене був час подумати. І ось що я зрозумів: або ви щасливі маючи небагато, будучи вільним від зайвого, тому що щастя, воно всередині вас, або у вас нічого не вийде. Я не виправдовую бідність. Я захищаю помірність. Але з тих пір як ми придумали суспільство споживання... консюмеризм, економіка просто зобов'язана постійно рости. Бо ж якщо немає росту, то це трагедія. Ми винайшли просто купу зайвих потреб, запитів: купуємо нове, викидаємо старе... Це марна трата наших життів. Коли я купую щось, або ви, ви платите за це не грошима. Ви платите за це тими годинами власного життя, які довелося витрати на те, щоб заробити ці гроші. Ось у чому справа. За ці гроші ви ніколи не купите собі життя. А життя минає. І це просто жахливо витрачати своє життя і свободу таким чином.

Джерела[ред.]