Харківський літературний музей

Вид на музей з вулиці Багалія

Харківський літературний музей (неофіц. назва ЛітМузей) — комунальний музей у Харкові. Музей знайомить з художньою літературою, з історією літератури на Слобожанщині, із сучасною літературною теорією. Виставки та освітні програми Літературного музею показують, як література впливає на життя людей, як вона акумулює у собі культурний досвід різних спільнот. З 2005 р. Харківський літературний музей має філію — Меморіальний будинок-музей Гната Хоткевича у смт Високому.

Цитати

	Коли ЛітМузей розповідає, скільки у його проєктах може бути самого музею, а скільки — незалежних митців, спільно з якими ми щось робимо, то, звісно, що для нас важливо, щоб заклад теж звучав. Якщо інституція невидима [авдиторії], це створює багато проблем в організації певних процесів, в тому числі, пошуку фінансування. Музей має бути видимим, але важливо, щоби при цьому він міг підсилити репутацію наших партнерів, поділитися нею. Так само і партнери можуть підсилити нас. Мова йде про синергію, коли 2+2 не просто дорівнює 5, а може дорівнювати 10, такий собі взаємообмін, процес взаємної любові. Ми можемо настільки одне одного підсилити, що разом отримати дуже хороший результат. Тому, мені йдеться про музей як таке середовище, яке робить це можливим
	— Тетяна Пилипчук

	[Літ]Музей завжди був таким. Він створювався як середовище проактивних людей. Тобто, це не тільки про літературу, це про певне світобачення загалом. Світ сильно змінюється, змінюється роль культурних інституцій, змінюється саме ставлення до культури. Якщо в уяві більшості культура сприймалася більше в області розваг, то сьогодні всі розуміють, що вона дає нам основи мислення. І важливо не тільки те, що ти транслюєш, а і як організовуєш процеси передачі смислів, які транслюєш суспільству. Наші культурні інституції мають вийти з моделі «зараз ми вас навчимо» та перейти до партисипативної моделі діалогу. Коли є не вчитель та учень, а є одна людина зі своєю думкою та інша — зі своєю.
	— Тетяна Пилипчук

	[Літ]Музей завжди намагався бути відкритою структурою, яка приймала різних людей зі своїми думками, і у цій взаємодії народжувалось щось нове. Сьогодні, коли світ сильно змінюється, змінюються й культурні інституції, перевинаходять свою роль для суспільства. Мені така модель здається найбільш дієвою, коли ти можеш об’єднувати дуже різних людей з різними уподобаннями, з різними точками зору, з різними вміннями, різною мовою, якою можна транслювати свої рефлексії. Створення такого середовища, де, як каже один мій друг, «один може підкурювати від іншого» — веде до того, що ми можемо змінити свою роль для суспільства. Тобто, не тільки говорити про те, що демократія це добре, а задіювати інструментарій демократії у тому, що ми робимо.
	— Тетяна Пилипчук