Ха́нно Пе́вкур (ест. Hanno Pevkur; нар. 2 квітня 1977, Ійзаку, Іда-Вірумаа, Естонія) — естонський державний діяч. Міністр оборони Естонії з 18 липня 2022 року. Депутат Рійгікогу від фракції Партія реформ Естонії (2007—2009, 2016—2022). Перший віцепрезидент парламенту (2017—2018). Колишній міністр внутрішніх справ Естонії, юстиції та соціальних справ. Голова Партії реформ Естонії з 7 січня 2017 до 2018 року.
Кожна війна зрештою закінчується переговорами. Вони ставлять крапку у війні. Бо врешті-решт має настати мир, який буде міжнародно визнаним. Але є питання у тому, коли це станеться і коли Україна також буде до цього готова. І тут я хочу підкреслити: ніхто на Заході не може сказати, що вже зараз ви маєте сісти за стіл переговорів. Це не наше право говорити[1].
Ми завжди готові. І ми завжди були готові. Навіть якщо згадати більш ніж 100-річну історію – часи війни за незалежність Естонії[2]. На початку нашої війни за незалежність у нашій армії було лише 2 тисячі людей, і навіть гвинтівки були не у всіх. Але ми виграли цю війну проти Росії! І це засвідчує: навіть маленька країна може перемогти Росію, коли бореться за свою свободу, за свою незалежність, територіальну цілісність. Це те, що ми зробили понад сто років тому[1].
Росія – це загроза не тільки для Естонії, але й для всього Заходу. А коли є загроза, то має бути наша відповідь на неї. Шукаючи цю відповідь, треба усвідомлювати: росіяни розуміють лише мову сили. І саме тому ми нарощуємо військове виробництво. Тому ми збільшили витрати на оборону до понад 3% ВВП. Тому ми закуповуємо багато боєприпасів. Тому ми створили нові регіональні плани для країн НАТО. Це – наша відповідь на ту загрозу, яку Росія зараз становить для Заходу[1].
Увесь східний фланг – це мішень. Але, звичайно, для країн, які безпосередньо межують з Росією, ризик найбільший. Це Фінляндія, Естонія, Латвія. У Литви є наземний кордон лише з Калінінградською областю РФ, але ж поруч є Білорусь. А ми добре розуміємо, що між Росією і Білоруссю відмінності немає. Це також означає загрозу нападу і для Польщі. Для цих країн ризик є найбільшим. Для решти членів НАТО він теж є – але щоб дістатися туди, треба подолати якусь іншу територію[1].
Я взагалі не хочу говорити про червоні лінії. Вони, звісно, можуть бути у когось в голові, але ж ми бачимо, що це просто питання тактики і стратегії – як ти ведеш цю війну і як ти відвойовуєш землю, або як саме захищаєш свою країну і свій народ. Я волію говорити не про червоні лінії, а про обмеження, які, на жаль, накладені на Збройні сили України. Позиція Естонія тут дуже чітка: ми виступаємо проти будь-яких обмежень. Коли ми надаємо Україні зброю, системи озброєння або боєприпаси, то не ставимо умов. Бо не можна воювати з рукою, зав’язаною за спиною[1].
.jpg)
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
