Халімонова Христина Олександрівна
Христина Халімонова | |
![]() |
Халімóнова Христина Олексáндрівна (нар. 2 жовтня, Берегово, Закарпатська область) — українська співачка мультиінструменталістка, авторка-виконавиця пісень, композиторка, саундпродюсерка та художниця.
Цитати
[ред.]Ми хочемо розвивати себе, але ми дуже сильно застрягли в системі, де почуваємось неповноцінними. Чому ми не можемо підняти руки на вулиці або йдемо тільки доріжками й не можемо зайти на траву? Не дозволяємо собі це все через постСРСР. Кажуть, «упала металева завіса», але це тільки на словах. З нами потім ніхто не взаємодіяв. Захід не розумів, що в нас травма[1]. |
Моє творче життя йде не зовсім від початку до кінця, а ніби шматками: у 10 років я написала пісню, яку проживаю зараз — вона зі мною збувається. Або я зараз пишу пісні, які зараз же й відбуваються зі мною. Тобто вони мене наздоганяють[1]. |
Мої пісні наближені до того, що хочеться почути саме зараз, у цей момент. |
Пісні приходять до тих, хто їх пише, хто їх виконує. Який костюм людина вдягне, як вона це оформить — усе залежить від самої людини. Я стараюся передавати все в чистому вигляді, тому не вдягаю пісню в себе. Пісня — це пісня. Пісня — це моя звістка, а я та, хто говорить цю звістку[1]. |
Сяяти — це означає бути рок-зіркою в нормальному розумінні. Тільки не тією, якій потрібні відразу ж наркота і машини. Хоча знову ж таки це дарує відчуття свободи, любов. І що, ми будемо вживати наркотики і купувати дорогі машини, щоб купити любов і відчуття? Вони дуже тимчасові[1]. |
Так, я рок-зірка, у мене одне життя. І я хотіла стати рок-зіркою з дитинства, тому що мені подобалася ця енергія, це розслаблення, рівень задоволення. Коли ми дивимося на артиста чи музиканта, чому ми його слухаємо? Нам не подобається одяг, нам подобається енергія, яка грає в нас[1]. |
У мене є багато пісень, які я не співаю. Це для мене, особисте. Це як картини, які нікому не показують, або вірші, написані колись давно, коли ми не були такі закуті та залякані[1]. |
Я відокремлюю себе, щоб люди розуміли, що я з людьми — ми тут, а є ось ця пісня, яку я доношу. Драгоман такий собі, яких дуже багато, просто я усвідомлений. Побачила, як це працює, помітила закономірності, спробувала сама пройти шлях. Я навчилася керувати своїм життям через любов[1]. |
Я працюю на ідею, а не на себе, не на ім’я. Христина Халімонова — це моя адреса. Моє містечко. А хто живе в містечку, всередині мене? Усі люди, бо я люблю людей. А коли когось любиш, то ти пов’язаний з цією людиною. Я вважаю, що це не слабкість. Кожна людина — рівний співмешканець нашого спільного дому[1]. |
Я творю на такому рівні — дуже поважаючи адресатів, до яких я пишу ці пісні, оцінюючи загальну картину світу, архетипи людей, розуміючи їхню проблематику та чого саме зараз не вистачає. Мої пісні суто терапевтичні. Я також людина і живу тут. Я така сама, як усі, й описую те, що відбувається з усіма. І мені здається, це є вкладом у процес, або хоча б початок вирішення, або ж уже вирішення проблем, які мене і кожного з нас турбують[1]. |
Примітки
[ред.]