Перейти до вмісту

Халімонова Христина Олександрівна

Матеріал з Вікіцитат
Христина Халімонова
Стаття у Вікіпедії

Халімóнова Христина Олексáндрівна (нар. 2 жовтня, Берегово, Закарпатська область) — українська співачка мультиінструменталістка, авторка-виконавиця пісень, композиторка, саундпродюсерка та художниця.

Цитати

[ред.]
  •  

А щодо слави — я не вважаю, що це якась особливість. Що таке зірка? Зірка сяє. А сяяти — не означає виділятися, якщо всі сяють. Я не хочу сяяти, коли іншу людину весь час щось перекриває, у неї немає енергії. Навпаки я сяю, щоб запалювати.
Я говорю: «Я сяю, я можу, значить ти можеш теж»[1].

  •  

Ми не завжди можемо сказати правду, адже часом не розуміємо, як її оформити — інколи вона звучить якось різко. Я знайшла, як працювати з правдою, тому представляю ідеї правди зараз[1].

  •  

Ми хочемо розвивати себе, але ми дуже сильно застрягли в системі, де почуваємось неповноцінними. Чому ми не можемо підняти руки на вулиці або йдемо тільки доріжками й не можемо зайти на траву? Не дозволяємо собі це все через постСРСР. Кажуть, «упала металева завіса», але це тільки на словах. З нами потім ніхто не взаємодіяв. Захід не розумів, що в нас травма[1].

  •  

Моє творче життя йде не зовсім від початку до кінця, а ніби шматками: у 10 років я написала пісню, яку проживаю зараз — вона зі мною збувається. Або я зараз пишу пісні, які зараз же й відбуваються зі мною. Тобто вони мене наздоганяють[1].

  •  

Мої пісні наближені до того, що хочеться почути саме зараз, у цей момент.
Для загальної історії розвитку музики це не нова гілка, а радше переосмислення всього, що у нас є[1].

  •  

Музика для мене — не фон. Музика — як ідея. Це архетип, якому я служу.
Це служіння спершу було важким. А тепер вівтар, на який я носила жертви, почав працювати сам. Зараз я просто спостерігаю збоку і мені головне встигати записувати[1].

  •  

На жаль, люди тікають в ілюзії, бо не можуть знайти те, чого прагне їхня душа. У цьому світі їх прекрасно можна зрозуміти, чому вони там закрилися. Кожен з нас там закрився. Але якщо продовжувати далі рухатися в цьому напрямку, забуваючи одне про одного, — це дорога в нікуди[1].

  •  

Пісні приходять до тих, хто їх пише, хто їх виконує. Який костюм людина вдягне, як вона це оформить — усе залежить від самої людини. Я стараюся передавати все в чистому вигляді, тому не вдягаю пісню в себе. Пісня — це пісня. Пісня — це моя звістка, а я та, хто говорить цю звістку[1].

  •  

Сяяти — це означає бути рок-зіркою в нормальному розумінні. Тільки не тією, якій потрібні відразу ж наркота і машини. Хоча знову ж таки це дарує відчуття свободи, любов. І що, ми будемо вживати наркотики і купувати дорогі машини, щоб купити любов і відчуття? Вони дуже тимчасові[1].

  •  

Так, я рок-зірка, у мене одне життя. І я хотіла стати рок-зіркою з дитинства, тому що мені подобалася ця енергія, це розслаблення, рівень задоволення. Коли ми дивимося на артиста чи музиканта, чому ми його слухаємо? Нам не подобається одяг, нам подобається енергія, яка грає в нас[1].

  •  

У мене є багато пісень, які я не співаю. Це для мене, особисте. Це як картини, які нікому не показують, або вірші, написані колись давно, коли ми не були такі закуті та залякані[1].

  •  

У правді купається любов. Де вона — там розуміння і прийняття. Це не те, що в нас є. Правда буває поганою. Це те, на що ми заслужили, але не те, на що ми заслуговуємо. Можливо, ми просто не знали, на що ми заслуговуємо? Тому нехай правда трошки оживає ще й у моїй студії[1].

  •  

Я відокремлюю себе, щоб люди розуміли, що я з людьми — ми тут, а є ось ця пісня, яку я доношу. Драгоман такий собі, яких дуже багато, просто я усвідомлений. Побачила, як це працює, помітила закономірності, спробувала сама пройти шлях. Я навчилася керувати своїм життям через любов[1].

  •  

Я працюю на ідею, а не на себе, не на ім’я. Христина Халімонова — це моя адреса. Моє містечко. А хто живе в містечку, всередині мене? Усі люди, бо я люблю людей. А коли когось любиш, то ти пов’язаний з цією людиною. Я вважаю, що це не слабкість. Кожна людина — рівний співмешканець нашого спільного дому[1].

  •  

Я творю на такому рівні — дуже поважаючи адресатів, до яких я пишу ці пісні, оцінюючи загальну картину світу, архетипи людей, розуміючи їхню проблематику та чого саме зараз не вистачає. Мої пісні суто терапевтичні. Я також людина і живу тут. Я така сама, як усі, й описую те, що відбувається з усіма. І мені здається, це є вкладом у процес, або хоча б початок вирішення, або ж уже вирішення проблем, які мене і кожного з нас турбують[1].

Примітки

[ред.]