Фіолетовий колір
Фіоле́товий (фіялко́вий[1][2]) — колір з максимальною частотою, яку здатне сприймати людське око. (діапазон довжин хвиль 380–440 нанометрів).
Цитати
[ред.]Для нашого сприйняття сьогодні фіолетовий колір — це змішання синього і червоного: для нас це очевидність, якщо не істина. Але для суспільства минулих століть, що не знали спектра й класифікували кольори не так як ми, все було інакше. Фіолетовий не мав нічого спільного з червоним і був мало пов'язаний із синім. Його розуміли лише як різновид чорного. Крім того, в середньовічній латині одним зі слів яким зазвичай позначали фіолетовий було subniger, тобто «під-чорний» або «напів-чорний»[3]. |
|||||
| — Мішель Пастуро |
Утім, наприкінці доби Середньовіччя звичайний фіолетовий колір змінює статус. І хоча він, як і раніше, ніяк не пов'язаний із червоним, відтепер у колірній гамі він посідає місце між синім і чорним. На зображеннях фіолетовий уже не сприймається лише як різновид чорного, він може також виступати як відтінок синього, зокрема, темно-синього. Цей колір не назвеш улюбленим, позаяк його вважають оманливим і непостійним. З погляду хімії він нестабільний як у фарбуванні, так і в живописі. Тому в символіці він стає — поряд із жовтим — кольором брехунів і зрадників. Починаючи з Ґанелона, зрадника у «Пісні про Роланда»; правду кажучи, в літературному тексті XII століття цей персонаж ніяк не був пов'язаний з фіолетовим кольором, однак у XV-XVI століттях вислів «фіолетовий колір Ґанелона» часто позначає колір зради[4] |
|||||
| — Мішель Пастуро. |
Пізніше, у другій половині XVII століття, коли Ньютон ставить досліди з призмою і виявляє дисперсію світла у спектрі, тобто новий порядок кольорів, фіолетовий нарешті дістає своє місце між червоним і синім. Зазнає переоцінки і його символічна вага у XIX столітті, він стає емблематичним кольором єпископів (тоді як кардинали здавна носили червоне) і вперше зацікавлює художників і поетів. Зокрема, символісти вбачають у ньому «колір таємниці», пов'язаний із непізнаною сутністю людей і речей[4] |
|||||
| — Мішель Пастуро. |
Сьогодні багато наших сучасників уявляють і сприймають фіолетовий колір ближче до червоного, ніж до синього. Але, як і раніше, його недолюблюють. Фіолетовий завжди називають першим або другим, коли питаєш людей про їхні неулюблені кольори. Здається, ще гірше не щастить тільки коричневому. Для більшості європейців фіолетовий колір — агресивний, ексцентричний, тривожний. Деякі жінки, як і діти, про яких ми згадали, теж вважають, що він приносить нещастя: нізащо у світі вони не вдягнуть фіолетове. І навпаки — дизайнери, стилісти, митці, які шукають чогось нового або провокаційного, вбачають у ньому «витонченість, вигадливість, смислове наповнення». Дехто навіть пророкує йому звання «кольору XXI століття». Щонайменше[4]! |
|||||
| — Мішель Пастуро |
Примітки
[ред.]- ↑ Фіялковий Архівовано 18 вересня 2020 у Wayback Machine. // Російсько-український словник з інженерних технологій: Понад 40 000 термінів. 2-е вид. / Марія Ганіткевич, Богдан Кінаш. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2013. – 1024 с.
- ↑ Фіялковий Архівовано 10 лютого 2020 у Wayback Machine. // Російсько-українські словники
- ↑ Кольори , 2020, с. 173
- ↑ а б в Кольори , 2020, с. 174
Джерела
[ред.]- Мішель Пастуро. Кольори наших споминів. — Київ-Львів: Ніка-Центр та Видавництво Анетти Антоненко, 2020. — 232 с. — ISBN 9789665217374
| |||||||
