Фрагменти льоду

«Фрагменти льоду» (англ. Fragments of Ice) — українсько-норвезький документальний фільм 2024 року режисерки Марії Стоянової. Кінострічка присвячена режисеру монтажу Віктору Ониську, який загинув у 2022 році під час російсько-української війни й не устиг закінчити роботу над фільмом.

Цитати

З інтерв'ю режисерки стрічки Марії Стоянової

Важко було співвіднести свої знання людини, яка дивиться з майбутнього на минуле, знає контекст, знає, що потім відбулося. І оце голе проживання, яке тоді мали мої батьки. Ця історія про маленьку людину у вирі історії, яка, по суті, ні на що не впливає, сприймає все у відповідності до тих установок, які були їй закладені.

Від самого початку це була історія про українську ідентичність і наше місце у світі, як ви зазначили. Це певною мірою жанр мікроісторії – ми не використовуємо великі наративи для розповіді. Ми намагаємося зануритися в чуттєвість, досліджувати через історії повсякденності, через досвід «маленьких людей», їхні свідчення на «молекулярному» рівні. Ця ідея була в основі ще на етапі задуму. Просто спочатку я ставила собі на меті дослідження сприйняття образу Заходу (пост-)радянською людиною, а потім у фільмі проявилося більше пост-колоніальних сенсів.

В Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України на Софійській площі збереглися цілі теки з цими документами ансамблю: протоколи засідання художньої ради, накази, перспективні плани, соціалістичні зобов'язання. Це було дуже захопливо — відкриваєш теку і ніколи не знаєш, що саме там знайдеш. Ці тексти я використовувала у фільмі.

Загалом я намагалася зберігати тенденцію, в якій кадри підказували мені, куди ми рухаємося далі. Бувало таке, що я не до кінця розуміла, що саме я бачу, і тоді я зверталася до батька. Або були випадки, коли те, що я бачу під час першого перегляду, за рік-два сприймається інакше. Потрібно було зберегти баланс між тим, що підказує відео — на які думки наводить, і тим, що я дізнаюся від батьків, сама згадую. Оскільки виробництво цього фільму було розтягнуте в часі, то різні процеси переходили одне в одного.

Ми з батьками проговорювали усі складні моменти, я описувала, куди приблизно рухається наш фільм. При цьому фінальну версію фільму я показала батькам вже на українській прем’єрі на Docudays. Але «Фрагменти льоду» — це не фільм про спробу розібратися у своїх стосунках із батьками, бо якби я ставила собі таке завдання, це було б зовсім інше кіно.

Стосовно складності — вона вже ніби закладена тут від початку. Ці відео знімав батько, це його оптика, його бачення, а на це бачення я маю накласти своє. При тому максимально намагатися зрозуміти, що змушувало його так знімати. Тобто виходить така подвійна конструкція, в якій я намагаюся зрозуміти його оптику і передати її, але також і передати свою. І тут є певна напруга, як завжди буває з дітьми і батьками.

«Фрагменти льоду» все ж таки тяжіють до авторської есеїстичної оповіді, в якій дуже багато закадрового голосу, моїх особистих спогадів, коли я прямою мовою переказую наші розмови з батьками й озвучую тексти публічних архівів, які стосуються «Балету на льоду». Також це повний метр, який грає за своїми правилами.

Якщо ми мислимо кадрами, то як режисерка я хотіла б використати, припустимо, довгий план. Але ми майже не маємо довгих планів, бо так не знімали. Камера вмикалась-вимикалась, постійна зміна руху, стрибки експозиції (при тому що батько насправді феноменально добре знімав). Тому під час монтажного періоду ми були дуже часто обмежені такими формальностями. Ми мали йти за відео, знаходити сильні сторони у тих фрагментах, які вже існують, і пробувати розказати нашу історію, намагаючись при тому не зруйнувати ауру присутності.