У затінку дівчат-квіток

«У затінку дівчат-квіток» (фр. À l'ombre des jeunes filles en fleurs) — другий роман з циклу «У пошуках утраченого часу» французького письменника Марселя Пруста. Вперше вийшов у Франції 1919 року.

Цитати

Я ще раніше, на Єлисейських Полях, почав здогадуватися, але цілком усвідомив лише згодом, що, кохаючи жінку, ми лише проєктуємо на неї наш душевний стан; що, отже, важливі не високі прикмети жінки, а глиб цього стану, і що переживання, які у нас викликає пересічна дівчина, можуть підійняти до нашої свідомости потаємніші, самобутніші, одлегліші, важливіші частки нашого «я», ніж ті, на які впливає втіха розмовляти з людиною незвичайною або навіть радість милуватися на її творіння.

Коли ми кохаємо, кохання наше таке велике, що не вміщається в нас геть усе; воно променіє до коханої істоти, натикається на неї, як на заваду, завада перепиняє кохання і відкидає його назад, і ось цей відбитий удар власної нашої жаги ми і йменуємо почуттям коханої, і вона, ця жага, чарує нас дужче, ніж при випроміненні, бо ми вже не тямимо, що вона йде від нас.

Насправді кохання — це непогамовна мука, радість її знешкоджує, втишує, відтягує, але мука будь-якої миті може стати такою, якою була б давно, коли б мети не досягалося, — немилосердною.

Починається кохання, нам хочеться зостатися для коханої незнайомцем, якого вона здатна кохати, але ми відчуваємо в ній потребу, відчуваємо потребу доторкнутися навіть не її тіла, а її уваги, її душі. Ми вставляємо в листа якусь гризькість, яка змусить байдужу просити нас бути з нею ласкавішою, і так кохання, озброєне безвідмовною технікою, затягує нас повторними обертами у триби, де вже годі не кохати й не бути коханим.

Можна обожнювати якусь жінку. Але щоб попустити цей смуток, це відчуття чогось непоправного, цей щем, який звістує кохання, нам потрібна, — і, може, саме це, більше, ніж жінка, є метою, до якої поривається наша жага, — нам потрібна небезпека незбутности. Так дають про себе знати сили, які діють незмінно впродовж чергового любовного палу (але все-таки частіше у великих містах, де невідомий вільний день ґризетки, де ми лякаємося, не дочекавшись її біля дверей майстерні), і які принаймні на мене впливали з кожною новою пристрастю. Можливо, вони невіддільні від кохання, можливо, все, що було особливістю першого молодого чуття, супроводжує нові любовні пориви завдяки пам’яті, навіюванню, звичці й, проходячи через усе наше життя, підводить під спільний дах його різні вияви.