Усі персонажі вигадані. Або ні
«Усі персонажі вигадані. Або ні» — дебютний роман української письменниці та маркетологині Юлії Лаби, що вперше вийшов 2025 року у видавництві «Лабораторія».
Цитати
[ред.]Квартира наповнилася тишею, що залишив по собі наречений. Наречений — десь у цьому слові мені вчувалося «ти приречена»[1]. |
Перші три-чотири сторінки ще мали якийсь душок, а далі... Може, не дарма більшість романтичних історій закінчується освідченням чи весіллям. Що там насправді діється після «Жили вони довго та щасливо»? Зараз поглянемо[1]. |
І ось ти надіваєш фартух, береш ганчірку в одну руку, а праску в іншу і починаєш розслаблятися. Ти ж з дитинства мріяла бути як героїня роману чи бодай серіалу, хіба ні? От і маєш! Щоправда, ти хотіла бути як Керрі Бредшоу із «Секс і місто», а стала «Відчайдушною домогосподаркою» економкласу. Завіса. Оплески[1]. |
Якщо життя — це музика, то я в ній випадковий звук. Мої дні нагадують хаотичні мозаїки, де я то поринаю з головою в роботу, то втікаю до якогось іншого світу, де немає обов’язків і дедлайнів. І тільки у стосунках все змінюється. Змінювалось. Там з’являлися нові правила, бо хтось вмикав свій метроном, а інший мусив підлаштовуватись. У мене метронома не було, тож... Я завжди відчувала, як стискається моє «я», коли доводилося підлаштовуватися, вдавати когось іншого — кращу, зручнішу версію себе. Але з Ромою все було інакше. І ця інакшість насторожувала мене не менше, ніж захоплювала[1]. |
А я... Я ще ніколи не відчувала нічого подібного. Ще ніколи не бачила світу так чітко. Я відчула... реальність. Туман розвіявся. Хаос впорядкувався. Я відчула себе. Я знала, хто я, де я і куди прямую. Я мала дім, та не була в ньому ув’язнена. В мене з’явилася дитина, та я не відмовилася від своїх мрій. Я знайшла коханого, та я не загубила себе. Життя не зупинилося. Я не знала, що буде далі, що ховається за обрієм. Та я знала, що там щось є, багато всього незвіданого, незрозумілого, несподіваного. І ми мчали назустріч цьому[1]. |
Примітки
[ред.]
