Українське радіо. Історія буремного століття

«Українське радіо. Історія буремного століття» — документальна науково-популярна книжка Вадима Міського і Тамари Гусейнової, ідейним натхненником якої став Дмитро Хоркін. Через столітню історію Українського радіо автори простежують розвиток українських медіа, журналістики, масових комунікацій, культури та державності, а також взаємозв’язок політичних, технологічних і суспільних змін у ХХ — на початку ХХІ століття.

Книжка охоплює період від внеску українських винахідників у розвиток радіотехнологій та першого ефіру 1924 року до роботи мовника під час повномасштабного російського вторгнення. У ній висвітлено становлення українського радіомовлення, сталінські репресії та радянську цензуру, роботу радіо під час Другої світової війни, його участь у відновленні незалежності й демократизації України, трансформацію державного мовника в Суспільне, відновлення ефіру в деокупованих містах і протидію російській пропаганді.

Окремі частини присвячено ролі Українського радіо у формуванні української естради, розвитку музичного й літературного життя, діяльності радіоансамблів, культурній дипломатії та історії Радіодиктанту національної єдності. Історію мовника вписано у міжнародний технологічний і медійний контекст та показано як частину ширшої боротьби українського суспільства за власну мову, культуру, політичну свободу й національну ідентичність.

Значну частину видання становлять історії журналістів, дикторів, інженерів, музикантів, письменників і слухачів, які за умов цензури, політичного тиску, окупації та воєнних дій забезпечували безперервність українського мовлення й зберігали простір українського голосу.

Цитати

Сторіччя Українського радіо викликає у мене почуття гордості. Не лише тільки за минуле, але й за теперішнє. Під час Великої війни радіо залишилося незамінним «промінчиком» правди, який проводить крізь хаос і дезінформацію. Ми, як суспільство, змогли не просто зберегти цей голос, а й надати йому нової сили. Суспільне мовлення та всі причетні зробили справді величезну справу. — із передмови Наталії Лигачової, голови ГО «Детектор медіа»

У найкритичніші обстріли Українське радіо продовжувало звучати, медіа відновлювали ефір, а світ бачив черговий доказ того, що для Росії незалежні медіа є однією з головних загроз. Протягом всієї війни ворог системно атакуватиме вежі в Харкові, Рівному, Коростені, Лисичанську, Херсоні та інших містах. Бо де є незалежні медіа — там немає Росії.

Попри конкуренцію з боку телебачення, соцмереж, музичних застосунків та стримінгових платформ, радіо залишається невіддільною частиною життя українців. За даними опитування Info Sapiens, проведеного на замовлення Суспільного мовлення у квітні 2023 року, 76 % українців регулярно слухають радіо. З них 61 % робить це через смартфони чи онлайн-платформи, 47 % — через FM-приймачі, а 8 % залишаються вірними проводовому радіо.

У різні періоди діяльності Українське радіо мало у своєму складі різні мистецькі колективи. Сьогодні їх п’ять: Симфонічний оркестр, Хорова капела, Оркестр народної та популярної музики, Тріо бандуристок і Великий дитячий хор. Творча резиденція радіоансамблів — Будинок звукозапису Українського радіо, де в акустично досконалих залах народжується магія звуку. Симфонічний оркестр Українського радіо. Це не лише один із найстаріших та найавторитетніших музичних колективів України, а й один із найстаріших радіооркестрів Європи: навіть на BBC симфонічний оркестр з’явився роком пізніше.

Світлана Горлова була надзвичайно уважною та вимогливою до слова. Наприклад, вона вважала, що з огляду на фонетичні розбіжності дикторами на українське радіо не варто брати людей, перша мова яких російська. А природних мовців потрібно довго, наполегливо, але й доброзичливо вчити. Саме цьому було присвячено всенародно популярну програму, яку вела Світлана Горлова. Це радіожурнал «Слово» — програма про те, як правильно писати й говорити українською мовою, що вперше пролунала в ефірі 1978 року. За неї в складі творчого колективу ведуча здобула премію імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності від Держкомтелерадіо та премію імені Івана Огієнка.

«Зберігати вічно» — написано на більшості архівних аудіоматеріалів Художнього фонду Українського радіо. Цифри говорять самі за себе: понад 200 тисяч годин звучання, понад 150 тисяч записів, з яких 110 тисяч є оригінальними, зробленими працівниками Будинку звукозапису УР.

	Говорить Українське радіо з українського Херсона. — слова, якими Маргарита Лазник щовечора починала ефір з окупованого Херсона
	— Маргарита Лазник

Для вивчення звукових коливань, іще студентом, він винайшов прилад, який назвав фоноавтографом: пізніше такий прилад «перевинайде» американець Томас Едісон. За п’ятдесят років свого життя Микола Пильчиков придумав і виготовив однонитковий сейсмограф, проєкт висотного скафандра, автоматичний регулятор струму, термостат, а 1905 року — мобільну радіостанцію, яка працювала з автомобіля, що їздив Харковом. — про українського фізика та винахідника Миколу Пильчикова

Вибуховий розвиток радіомовлення, що став можливим завдяки особистій ініціативі численних ентузіастів, зробив радіо не тільки важливим засобом масової комунікації, але й надав більшовикам новий інструмент ідеологічного контролю над суспільством. Утім, цей інструмент іще багато разів дратуватиме партійне керівництво своїм вільнодумством і намаганнями розповісти більше, ніж це санкціонувала влада. Повністю придушити цей імпульс небайдужості комуністам не вдасться до самого краху радянської імперії. — із глави «Як ініціативу ентузіастів поглинала радянська влада»

	Львівське радіо, що за Польщі було, без сумніву, одним із найважливіших чинників для польщення Західної України і надавало здогадно польське обличчя нашому місту, за той короткий період часу стало засобом твердження української віри. Це радіо було яскравим виразником того, що Львів був і є українським. — цитата у главі «Голос епохи: Зенон Тарнавський, диктор Українського радіо та диктор ОУН», зі «Спогаду про Львівський радіокомітет», вміщеного у збірці Тарнавського «Дорога на Високий Замок: новели, оповідання, нариси»
	— Зенон Тарнавський

	Добрий вечір, товариші радіоглядачі! — звертання до аудиторії на початку розвитку українського телебачення
	— Новела Серпіонова

Радянська влада задумувала «Промінь» як противагу західним музичним радіостанціям, проте в Україні чимало слухачів сприйняли його як альтернативу московській музичній радіостанції «Маяк», яка з’явилася роком раніше. Позаяк в інших республіках Радянського Союзу власних музичних радіостанцій не з’явилося, українські місцеві еліти, вочевидь, зуміли знайти потрібні аргументи й вибороти простір для місцевої музики. — із глави «Радіо Промінь. Хвиля, що зростила українську естраду»

Для бездержавного народу мовні стандарти — один із головних маркерів національної зрілості. І Микола Іванович сильно доклався до того, щоб українська в медіапросторі звучала впевнено, гідно і професійно. — про диктора й мовознавця Миколу Погрібного

Під час виступу оркестр виконав мрійливий ноктюрн Шопена з барабанним грохотом, а фокстроту — пришвидшив темп, перетворивши його на «індустріальну фотографію». — про іронічну відповідь диригента радіооркестру Якова Розенштейна на вимогу, щоб «пролетарська музика» неодмінно підбадьорювала слухачів

	Перші години роботи мене задовольняють. Ми ухвалили рішення про постійну трансляцію Верховної Ради по радіо. Корисні для України рішення тут ухвалити буде складно, якщо взагалі можливо. Але радіотрансляції для нас — це колосальна перемога, бо тепер український народ почує, кого він обрав до парламенту. — слова В’ячеслава Чорновола у спогадах його колеги по парламенту Ярослава Кендзьора
	— В’ячеслав Чорновіл

Популярні FM-радіостанції масово міняли свої формати. Вони зверталися до регулятора й розказували, що дослідження їхньої аудиторії показали: загалом вона складається з російськомовних людей із ностальгією за Радянським Союзом. Тож просили зменшити їм обов’язкову частку українського ефіру. Відмови ніколи не було. Так Українське радіо, «Промінь» і «Культура» перетворилися, по суті, на останній бастіон для української пісні в радіопросторі, якого не змогла здолати російська культурна агресія. — із глави «Останній бастіон української пісні: як радіопростір заполонила російська музика і як повертали українську»

	Вибір був дуже простий: або радіо замовкне, або воно буде говорити, але не лише те, чого хоче влада, а й те, що за потрібне вважають журналісти. — про створення страйккому Українського радіо під час Помаранчевої революції
	— Оксана Маловічко

У 1980–1990-ті Українське радіо стало потужним інструментом демократизації України, а нині, під час російсько-української війни, буквально рятує життя, залишаючись часто єдиним доступним медіа в окупації та під час знеструмлень. У родині Суспільного мовлення Українське радіо має повну редакційну свободу, про яку мріяло не одне покоління радіожурналістів. — із глави «Сторіччя Українського радіо»

Джерело

• Вадим Міський, Тамара Гусейнова. Українське радіо. Історія буремного століття / ідейний натхненник видання Дмитро Хоркін. 2-ге вид., доповн. Київ : Лабораторія, 2025. 480 с. : іл. ISBN 978-617-8620-30-1.

Посилання

• Сторінка книжки «Українське радіо. Історія буремного століття» на сайті ГО «Детектор медіа» (архівна копія від 6 серпня 2026 року)