Тілль Маєр

Тілль Маєр

Стаття у Вікіпедії

Тілль Маєр (нар. 31 січня 1972 року в Гаусгамі, округ Місбах) — німецький фотожурналіст, воєнний репортер, автор і режисер документальних фільмів. Головним напрямком його творчості є Україна. З 2017 року він документує війну на Донбасі як довгостроковий проєкт. З початку масштабного вторгнення Росії щомісяця публікує текстові та фоторепортажі з України. Часто їздить безпосередньо в зони бойових дій.

Цитати

В Авдіївці мене прийняла родина, коли я потребував ночівлі в одній із поїздок. Отримав ліжко і смачний сніданок. Мені навіть довелося переконувати їх прийняти невелику суму як подяку. Я познайомився з двома матерями новонароджених, бабусею, які пригостили тортом до кави, а в інших місцях як гостю часто пропонували сало й горілку. Одне слово, це були переважно дуже хороші люди. Але я думаю, що коли ставишся до людей з повагою, то отримуєш це навзаєм.

Для мене дві фотографії є дуже особливими: на одній зображений солдат Вадим на зруйнованому морському курорті Широкине. У 2011 році Вадим відпочивав там на пляжах з родиною. Тому він провів мене через зруйноване місто, розповів, як там було раніше. Ми добре порозумілися. Через кілька днів він загинув на фронті. Для мене було ударом, коли я про це дізнався. Пізніше його вдова написала мені у Facebook й запитала, чи може вона отримати фото - щоб вигравірувати на його надгробку. Напевне, найбільша честь, яку коли-небудь отримувало моє фото. Але й найсумніший випадок. Війна – це жахливе зло. Інша світлина показує жінку Валентину в Кам’янці біля лінії фронту. Вона стоїть у темряві овочевого льоху і тримає палаючу свічку. Мешканці, переважно старі люди, тікають до підвалу, коли у напівзанедбане село потрапляють снаряди з ближнього фронту. У підвалі немає електрики. Старі мають протриматися, поки жах не закінчиться.

Для мене було шоком знову побачити окопи, руйнування та війну посеред Європи. Мені як європейцю це боліло, бентежило. І це все досі відбувається. Тоді про війну на сході України у німецьких ЗМІ майже забули. До речі, здебільшого я пишу репортажі з кризових та військових зон у всьому світі тоді, коли інші журналісти та фотографи вже поїхали. Але люди у постраждалих країнах продовжують страждати. Я зроблю все можливе, щоб дати їм голос.

Кордони Європи не повинні бути перекроєні танками. Кожен, хто намагається це зробити, повинен виступити проти цілісної, єдиної Європи. Так і має бути. На жаль, все склалося по-іншому. Інакше ми б не були там, де ми зараз.

Моїм першим проєктом була книга і виставка про тих, хто вижив у нацистських концтаборах. Усі вони приїхали зі Львова та околиць. Які це сильні люди! Я там зміг і взяти інтерв’ю, і сфотографувати. Попри те, що вони пережили, вони були добрими і справедливими людьми. Один сказав мені: «Хто ненавидить, той не зрозумів життя». Я буду вдячний за ці зустрічі до кінця своїх днів.

Україна була і є для мене чимось особливим. Тому що у мене там багато друзів, і я полюбив країну та її людей. Багато років я працюю волонтером у проєкті Червоного Хреста, який безкоштовно роздає ліки літнім людям у Львові. Я зустрів дивовижних людей і завжди отримував велику підтримку, коли йшлося про мої власні звіти та проєкти. Крім того, я вже тоді вважав дуже небезпечним, що на моїй німецькій батьківщині забувають про ситуацію на Донбасі.

Україна має потужного сусіда, який, очевидно, не знає своїх кордонів. На мою думку, те, що Україна прагне вступити до НАТО, є природною потребою у захисті. Якщо Путін цього не хоче, йому не слід було анексувати Крим. І приносити війну на схід сусідньої країни.

Я зніматиму, поки не закінчиться війна на Донбасі. У будь-якому разі, або нам вдасться стати справжнім демократичним союзом європейських жінок та чоловіків, або війна знову стане частиною нашої спільної історії.

Я майже завжди працюю з українським колегою-фотографом, коли йдеться про Донбас - Олесем Кромплясом. Він сам воював у 2014 році. Його досвід мені теж допомагає. Я думаю, що солдатам важливо, щоб я звітував про розвиток армії. Але не всі хочуть фотографуватися. Це зрозуміло. Вони часто мають сім’ї на окупованій території. І намагаються позбавити їх проблем.