Турянчик Василь Юрійович

Турянчик Василь Юрійович

Стаття у Вікіпедії

Васи́ль Ю́́рійович Туря́нчик (17 квітня 1935, Чинадійово, Чехословаччина (нині — Закарпатська область) — 31 березня 2022, Мукачево, Закарпатська область, Україна) — радянський футболіст, півзахисник, захисник. Майстер спорту (1959). Заслужений майстер спорту СРСР (1967). Після завершення футбольної кар'єри — радянський та український футбольний тренер.

В чемпіонатах СРСР за «Динамо» (Київ) провів 308 ігор, забив 12 голів, а в єврокубках провів 10 матчів, забив 1 гол.

Цитати

«Із мого рідного Чинадієвого. Спочатку з братами грали на полі, бігали, збиваючи ноги до крові на свіжій стерні. Був членом шкільної команди, а потім почав розкриватися в ужгородському «Спартаку». Мене ніхто до цього не спонукав. Я розумів, що футбол — це моє. Пізніше захищав кольори львівського ОБО (Окружний будинок офіцерів), куди потрапив під час військової служби. Перед демобілізацією мене відрядили до Москви, до місцевої команди ЦСКА. Але я добився, щоби мене відправили до рідного Закарпаття, буцімто в мене хворі батьки, тож їм буде важко без мене. Був у самого командувача сухопутними військами, а пізніше міністра оборони СРСР А. Гречка. Спочатку хотів продовжити свою кар’єру у Львові, але потім за мною приїхав брат, відтак я знову опинився в рідному ужгородському «Спартаку»». — про те із чого почав займатися футболом в ексклюзивному інтерв'ю виданню «Український футбол» Василь ТУРЯНЧИК: «Я був гарячкуватий, але не настільки, як Сабо» (25 квітня 2015 року)

«Запрошення отримав 1959 року. Отой сезон був надважким для київської команди — вони плентались у кінці турнірної таблиці. Нас було троє: Йожеф Сабо, Андрій Гаваші й я. Ми спочатку всіляко пручалися, не хотіли їхати, але згодом опинилися в Києві й допомогли «Динамо» завершити сезон на сьомій позиції, а наступного року кияни стали срібними призерами! Згодом усі троє думали: а від чого ж ми відмовлялися! Якби не «Динамо», я би не був тим Турянчиком, який є насправді тепер. Аналогічна ситуація й з Йожефом Сабо. А ось щодо Андрія Гаваші, то мені шкода, що Андрій Андрійович залишив Київ і повернувся до Ужгорода. Він був надійним голкіпером і чудовим партнером, а про людські його якості навіть слів добрих не вистачає. Він, до речі, був уже дублером самого Льва Яшина, зігравши й товариський матч СРСР — Чехословаччина». — про те, як і коли потрапили до київського «Динамо» в ексклюзивному інтерв'ю виданню «Український футбол» Василь ТУРЯНЧИК: «Я був гарячкуватий, але не настільки, як Сабо» (25 квітня 2015 року)

«Ігри, яким була притаманна безкомпромісна боротьба. Пригадую двобій із московським «Торпедо» на їхньому полі 1961 року. Господарі були чемпіонами СРСР, і ми програвали їм — 0:1. А наприкінці другого тайму Лобановський подав свій знаменитий кутовий. М’яч потрапив до Серебряникова, але той несподівано для захисту москвичів не вдарив по воротах, а скинув ще далі у штрафний майданчик суперників на мене. У запалі боротьби я опинився спиною до воріт «Торпедо», але миттєво вдався до єдино правильного руху — вдарив по м’ячу злету у стрибку через себе! Гол був настільки блискучий, що вболівальники стотисячного стадіону «Лужники» встали й палко аплодували. Цього я тоді не бачив, бо після удару впав на землю, а хтось із захисників переплутав мою голову з м’ячем і по ній вгатив од душі. Далі коментарі, думаю, не потрібні. ...У турнірній таблиці наша команда випереджала «Торпедо» на три пункти. Москвичів задовольнила би лише перемога. А нам нічиєї було достатньо, щоби «Динамо» отримало золоті нагороди чемпіонату СРСР. До речі, вперше за свою історію!». — про те, які матчі запам’яталися найбільше в ексклюзивному інтерв'ю виданню «Український футбол» Василь ТУРЯНЧИК: «Я був гарячкуватий, але не настільки, як Сабо» (25 квітня 2015 року)

«Гадаю, що насамперед — індивідуальна праця над собою. Коли я вже грав за мукачівські команди, то нас тренував відомий на той час фахівець, до речі, перший на Закарпатті заслужений тренер УРСР Карло Сабо. Це був класний тренер, а в 30–40-х роках минулого століття — універсальний футболіст, котрий, як і я пізніше, був результативним бомбардиром, конструктивним півзахисником і надійним стопером. До речі, саме він вручив мені перші справжні бутси, в яких грав один із футболістів, котрого я замінив». — про те, хто «зліпив» великого гравця в ексклюзивному інтерв'ю виданню «Український футбол» Василь ТУРЯНЧИК: «Я був гарячкуватий, але не настільки, як Сабо» (25 квітня 2015 року)

«Після того, як моєму старшому братові на одному з матчів зламали ногу, батько суворо заборонив мені навіть думати про футбол. По правді казати, я був не дуже слухняним сином і продовжував бігати на футбольні майданчики. Та якби в нас, тодішніх хлопчаків, у ті роки — такі умови, кеди, бутси, м’ячі, як у сьогоднішніх дітей, ми були б, як кажуть, на сьомому небі». — про ставлення батьків до занять футболом в ексклюзивному інтерв'ю виданню «Український футбол» Василь ТУРЯНЧИК: «Я був гарячкуватий, але не настільки, як Сабо» (25 квітня 2015 року)

«Так, я гарячкуватий, але не настільки, як Сабо. Мені до нього далеко! Мені дуже не подобалося програвати. Усе робив для того, щоб я й мої товариші по команді залишали зелений газон із високо піднятими головами й під оплески глядачів. Я на полі працював до нестями, як і на тренуваннях. Згадую такий епізод. Уже грав за київське «Динамо». Наш головний тренер В’ячеслав Соловйов підійшов до мене й каже: «Із тобою, Васю, дуже тяжко працювати. Із своєю самовіддачею ти нікому не дозволяєш розслабитися. Бачив би ти вираз свого обличчя, коли вступаєш у боротьбу за м’яч». Не знаю, що там було написано на моєму лиці, але за команду був ладен віддати все». — про прояв свого характеру на футбольному полі в ексклюзивному інтерв'ю виданню «Український футбол» Василь ТУРЯНЧИК: «Я був гарячкуватий, але не настільки, як Сабо» (25 квітня 2015 року)

«Уперше в Києві я побував у 16 років у складі юнацької збірної Закарпаття, котра брала участь у першості України серед команд областей. А у 18 років, як перспективного оборонця (так мені тоді казали), вашого співрозмовника запросили до ужгородського «Спартака», де тренером був колишній капітан київського «Динамо», перший закарпатський заслужений майстер спорту СРСР Михайло Михайлович Михалина. На початку 1955 року був призваний на дійсну армійську службу у Львів, де виступав за армійський клуб ОБО. Саме у Львові після кубкового матчу з московським «Спартаком», футболісти якого складали основу збірної СРСР, що завоювала золоті медалі на Олімпіаді в Мельбурні, мене, як кажуть, носили на руках. Основний час завершився внічию, а в додатковий москвичам, правда не без допомоги арбітра в полі, таки вдалося забити переможний гол у наші ворота. Після гри мені та Щербакову запропонували поміняти свою «прописку» й перебратися до білокамінної. Та не вийшло. Армійське командування про це дізналося й у пожежному порядку присвоїло нам офіцерські звання. У 22 роки мене запросили до збірної СРСР серед команд класу «Б», де за успішні виступи присвоїли звання «Майстер спорту СРСР»». — про те, де грав до київського «Динамо» в ексклюзивному інтерв'ю виданню «Український футбол» Василь ТУРЯНЧИК: «Я був гарячкуватий, але не настільки, як Сабо» (25 квітня 2015 року)

«Із своїм характером цього би не пережив. Тому тренувався до сьомого поту. Пам’ятаю, кілька ігор не зіграв, коли підхопив хворобу Боткіна. Та й тоді старався бути у формі. Десь вичитав, що від природи в людини є 5 відсотків таланту, а якщо людина стала класним гравцем, то тут 95 відсотків — це рутинна праця над собою: тренування, режим, харчування, ведення здорового способу життя тощо… Скажімо, а про це говорили в той час футбольні фахівці, кращого не було у Союзі за мене футболіста на «другому поверсі». Я міг інколи підстрибнути від землі до півтора метра, що навіть окремі воротарі, підстрибнувши з піднятими догори руками, не дотягувалися першими до м’яча. За основу взяв атакувальні дії волейболістів — із відхиленням. Після таких ударів м’яч летів, мов снаряд із гармати. Ось такого гола забив 29 листопада 1967 року на хожувському стотисячному стадіоні «Шльонск» польській команді «Гурнік» із Забже. Тоді ми із цією командою грали в 1/8 фіналу Кубку європейських чемпіонів. А сталося це після подачі кутового. Віктор Серебряников подав м’яч у центр карного майданчика, де вище за всіх вистрибнув я, й головою спрямував м’яч у ворота господарів. Захисники й голкіпер були безпорадними. Та й м’яч летів надто сильно». — про особливості виступів за Динамо протягом одинадцяти сезонів у ексклюзивному інтерв'ю виданню «Український футбол» Василь ТУРЯНЧИК: «Я був гарячкуватий, але не настільки, як Сабо» (25 квітня 2015 року)

«Я повернувся додому. Кілька разів мене запрошував Ернест Юст до Львова, однак я йому відмовив. Хотів трохи відпочити…» — про заняття після виступів за "Динамо" в ексклюзивному інтерв'ю виданню «Український футбол» Василь ТУРЯНЧИК: «Я був гарячкуватий, але не настільки, як Сабо» (25 квітня 2015 року)

«Однозначно відповісти тяжко. Тоді, скажімо, стадіони ніколи не були порожніми. Люди йшли дивитися на Лобановського, Каневського, Поповича, Сабо, Медвідя, Серебряникова, Бібу. А голи, які ми забивали! Єрохін, Сабо та Біба з 30-40 метрів інколи примушували суперників розпочинати гру із центра поля. А сьогодні хлопці намагаються будь-що буквально завести м’яч у ворота. Бояться вдарити. Краще віддадуть пас, аніж проб’ють, аби не промахнутись і, як кажуть, подалі від гріха. Тепер шукають красу футболу в єдиноборстві, а тоді дивилися на технічні прийоми, футбольні трюки…» — про різниця між футболом, коли сам грав, й теперішнім в ексклюзивному інтерв'ю виданню «Український футбол» Василь ТУРЯНЧИК: «Я був гарячкуватий, але не настільки, як Сабо» (25 квітня 2015 року)