Перейти до вмісту

Трофіменко Вікторія Миколаївна

Матеріал з Вікіцитат
Трофіменко Вікторія Миколаївна
Файл:Victoria Trofimenko.jpg, Victoria Trofimenko (2).jpg
Стаття у Вікіпедії

Вікто́рія Микола́ївна Трофі́менко (15 березня 1979, Новосибірськ, Російська РФСР, СРСР) — українська режисерка, сценаристка та креативна продюсерка. Членкиня Європейської кіноакадемії, Спілки кінематографістів України, Української кіноакадемії. Одна з ініціаторок створення Гільдії Режисерів України.[1][2]

У 2015 році увійшла до переліку 6 найкращих кінорежисерів України за версією журналу Форбс.[3][4].

Цитати

[ред.]
  •  

«Я взагалі хотіла стати художницею. До театрального вирішила вступати в останній момент, за тиждень до закінчення терміну подання документів. Звичайно ж, на акторський факультет. Іспити завалила, зате у мене з'явився час подумати і вирішити, чого я хочу насправді. Ось так прийшло усвідомлення, що мені близька режисура, а акторство мало приваблює.

Я знялася в ролі каторжанки у фільмі Олени Дем'яненко «Моя бабуся Фанні Каплан». Це стало цікавим досвідом, який дозволяє краще розуміти акторів. Але після цього ще більше утвердилася у своєму бажанні бути по той бік камери. Мені є що сказати глядачеві, і я знаю, як це зробити. Але уявити себе одночасно актрисою та режисером на знімальному майданчику не можу. Це не вкладається у мене в голові». — про те, ким хотіла стати у дитинстві в інтерв’ю "ФАКТАМ" Виктория Трофименко: "Когда мы приехали на съемки, гуцулы подумали, что хотим отобрать у них землю" (26 вересня 2015 року)

  •  

«Цілком випадково. Будучи студенткою четвертого курсу Театрального інституту імені Карпенка-Карого, я випадково натрапила на розповідь «Джаминий мед» відомого шведського письменника Торґні Ліндґрена, який номінувався на Нобелівську премію. Зайшла до своєї приятельки, яка переглядала свою бібліотеку, збираючись робити ремонт. На підлозі у неї стояла стопка книжок «на виніс». Я висмикнула з неї кілька книжок. Серед них був і Ліндгрен.

Оповідання «Джаминий мед» зачепило мене так сильно, що я відразу вирішила знімати кіно. Тільки тоді ще не знала, що маю справу з культовим шведським письменником, розповідь перекладена 30 мовами світу, а за двома його романами вже були зняті фільми. Насамперед потрібно було отримати дозвіл автора. Через посольство Швеції в Україні я знайшла агента письменника, відправила електронною поштою листа і півроку чекала на відповідь, приступивши до створення сценарію. На мій великий подив, відповідь була позитивна. При цьому я пояснила, що студентка і заплатити за дозвіл адаптації розповіді не зможу. Торґні Ліндґрен погодився надати безкоштовний дозвіл на два роки!». — про те, як виникла ідея зняти фільм «Брати. Остання сповідь» в інтерв’ю "ФАКТАМ" Виктория Трофименко: "Когда мы приехали на съемки, гуцулы подумали, что хотим отобрать у них землю" (26 вересня 2015 року)

  •  

«Це історія про горців. Але вона в мене одразу асоціювалася з Карпатами, із гуцулами. Адаптувати героїв було не так уже й складно. Адже горяни — особливий народ, сформований під впливом певних життєвих обставин та природних умов. Найчастіше це були селяни-втікачі, ув'язнені, які бажали сховатися подалі від людей. Ландшафт, спосіб життя століттями формував їхній характер і навіть зовнішність. Це люди закриті, прямолінійні, щирі, часом тверді.

Ось такі типажі я шукала в акторах. Мене цікавили певні особи з характером, а не писані фальшиві красені. На роль одного з братів Войтка запросила відомого російського актора Петра Мамонова, але він відмовився від ролі, мотивуючи це релігією. Пропонувала зніматися і нашому співвітчизнику Євгену Гудзю – лідеру гурту «Гоголь Борделло». Але йому не вийшло. Тепер я навіть рада цьому. Зрештою ми знайшли дивовижних людей. Дуже натурально зіграв Войтко художній керівник Тернопільського обласного драматичного театру Олег Мосейчук». — про те, як шведські герої перетворилися на гуцулів у інтерв’ю "ФАКТАМ" Виктория Трофименко: "Когда мы приехали на съемки, гуцулы подумали, что хотим отобрать у них землю" (26 вересня 2015 року)

  •  

«У картині дебютувала Вероніка Шостак, якій під час зйомок виповнилося 17 років. Через неї деякі відверті сцени довелося знімати стриманіше. Але від цього фільм лише виграв. Справжнім відкриттям стали також Орест Ягіш та Роман Луцький. Сподіваюся, після виходу на широкий екран у хлопців вдало розвиватиметься їхня акторська кар'єра». — про акторські відкриття в інтерв’ю "ФАКТАМ" Виктория Трофименко: "Когда мы приехали на съемки, гуцулы подумали, что хотим отобрать у них землю" (26 вересня 2015 року)

  •  

«Знімали ми в горах, у мальовничому селі Синевирська Поляна, де збереглися ще старі занедбані гуцульські будинки. Для зйомок вибрали гарне місце у горах, але нам не вистачало старих будинків. Потрібні, напівзруйновані ми знайшли в долині і запропонували людям викупити їх, розібрати і спорудити з них необхідні для фільму будівлі нагорі. Місцеві думали, налаштуємо будь-що, землю у них відберемо, тому готові були відстоювати її з вилами. Але потім ми порозумілися, залишили гуцулам нормальні будинки та господарські будівлі, які вони можуть використовувати на свій розсуд. Перед зйомками виконали величезну роботу, збудувавши хутір, дорогу і навіть свої «Потьомкінські сходи»». — про те, що спочатку стався конфлікт із місцевими жителями в інтерв’ю "ФАКТАМ" Виктория Трофименко: "Когда мы приехали на съемки, гуцулы подумали, что хотим отобрать у них землю" (26 вересня 2015 року)

  •  

«Восени у Карпатах часто йшли дощі. А нам щодня потрібно було якось діставатися знімального майданчика, доставляти туди техніку, реквізит. По мокрому слизькому схилу це було практично неможливо. Ось хлопці і збудували з колод сходи з 800 сходинок. По цих сходах щодня ми тягли всі тягарі на гору, а ввечері назад. Особливо весело було, коли щось забували внизу.

Наприкінці знімального періоду ми сходами вже злітали. Натомість усі учасники знімальної групи помітно пострункішали. А взимку сходи заносило снігом, і перед тим, як підвестися, їх треба було знайти, розчистити. Але нам сніг був просто необхідний для роботи. Ми на нього спеціально чекали і були щасливі, коли замело. У кадрі видно справжню карпатську зиму. Натуральності намагалися дотримуватися у всьому. Збирали у місцевих жителів реквізит, одяг, вишиванки та кухонне начиння». — про те, навіщо «Потьомкінські сходи» в інтерв’ю "ФАКТАМ" Виктория Трофименко: "Когда мы приехали на съемки, гуцулы подумали, что хотим отобрать у них землю" (26 вересня 2015 року)

  •  

«У світлі взаємин між Україною та Росією важко було уявити абсурднішу ситуацію. Проте премія журі Московського фестивалю та приз у номінації «Найкраща жіноча роль» (Наталія Половинка за виконання ролі Івги) дісталися нам. Я до останнього сумнівалася, чи варто їхати до Москви з огляду на ситуацію в країні та ставлення російського правосуддя до режисера Олега Сенцова. Все зваживши, ми вирішили, що треба їхати, заявляти про себе. Тим більше, що через п'ять років, поки йшла робота над фільмом, історія про ворогуючих братів набула нового відтінку. Я дуже хотіла, щоб люди замислились, навіщо воювати». — про те, що «Брати» викликали неабиякий фестивальний інтерес не лише в Україні в інтерв’ю "ФАКТАМ" Виктория Трофименко: "Когда мы приехали на съемки, гуцулы подумали, что хотим отобрать у них землю" (26 вересня 2015 року)

  •  

«На церемонії відкриття та закриття, світські заходи ми принципово не ходили. Приїхали, представили фільм, дали прес-конференцію, поспілкувалися з журналістами і все. Ставилися до всього насторожено, таки були на території країни-агресора. Зізнаюся, нас зустріли дуже тепло. Створили тепличні умови, подбали, щоб поряд не було провокаторів, ватників. І я відчувала, що люди всі розуміють, але бояться про це говорити. Одна з журналісток після розмови, щойно стримуючи сльози, сказала: «Хіба від нас щось залежить? Що ми можемо зробити? Деякі журналісти просили у мене вибачення». — про те, як сприйняли нагороду Московського кінофестивалю в інтерв’ю "ФАКТАМ" Виктория Трофименко: "Когда мы приехали на съемки, гуцулы подумали, что хотим отобрать у них землю" (26 вересня 2015 року)

  •  

«Вважаю, що ми зробили інформаційний прорив, оскільки відкрито говорили російським журналістам та кінематографістам те, що думаємо. Ми попросили голову Спілки кінематографістів України Сергія Тримбача забрати нагороди. Зі сцени він звернувся до Володимира Путіна з проханням звільнити Олега Сенцова. До нього раптом вийшов Микита Михалков та пообіцяв зробити для цього все можливе. Зал підтримав цю ідею оплесками. На той момент ми вважали це перемогою, але минув час, а нічого не змінилося. Сподіваюся лише на те, що люди навчилися думати та аналізувати». — про роль фільму в світі в інтерв’ю "ФАКТАМ" Виктория Трофименко: "Когда мы приехали на съемки, гуцулы подумали, что хотим отобрать у них землю" (26 вересня 2015 року)

  •  

«Тоді в Москві одна з жінок мені сказала: "На жаль, ми не чуємо голоси звичайних українців". Людьми маніпулюють. І в нас також. Мене просто вивертає від показного псевдопатріотизму. Навіть моя 12-річна донька каже: «Так різко усі стали патріотами. Навіть ті, хто ніколи не був. Брешуть, звичайно». На жаль, патріотизм став фіговим листом для багатьох. Те, що зараз відбувається в нашій країні, дуже складно зрозуміти. Очевидно, що хтось дуже розумний, холоднокровний та хитрий розігрує свою партію на нашій землі». — про одинокі голоси в Москві проти терору в інтерв’ю "ФАКТАМ" Виктория Трофименко: "Когда мы приехали на съемки, гуцулы подумали, что хотим отобрать у них землю" (26 вересня 2015 року)

  •  

«Про людину, віру, релігію, про внутрішню боротьбу. Нині пишу сценарій, шукаю гроші. Це буде міжнародна робота. Планую знімати в Індії, Великій Британії». — про свою наступну кінороботу в інтерв’ю "ФАКТАМ" Виктория Трофименко: "Когда мы приехали на съемки, гуцулы подумали, что хотим отобрать у них землю" (26 вересня 2015 року)

Примітки

[ред.]