Толіки. Про тих, хто перемотував касету олівцем

«Толіки. Про тих, хто перемотував касету олівцем» — роман української письменниці Ірини Мак, що вийшов 2024 року. Твір розповідає про перипетії дорослішання, юні закоханості та пам’ять дитинства, що назавжди лишається з людиною, незалежно від того, ким вона стала й наскільки далеко відійшла від місця, де минули її перші роки. Роман поєднує ностальгійні мотиви 1990-х — початку 2000-х із роздумами про ідентичність, втрату й зміну поколінь, досліджуючи, як досвід дитинства формує дорослу людину.

Цитати

Щойно закінчувалась пісня «Дорога», дядько Василь просив мене дістати касету з магнітоли, запхати мізинчика у віконечко в касеті й перемотати на початок пісні.

Дід попросив посортувати літературу на дві купки: російськомовну — в одну, українськомовну — в іншу — й першу купку накрити старою ковдрою, а другу — протерти й гарненько викласти. — Тьоть Тань, а звідки це в діда стільки старих українських книжок, та ще й про історію України? — листаючи затерту до непізнаваності «Олюньку» Чайковського 1966 року, запитала я. — В нього спитаєш, — різко відповіла Танька. — Та я в нього щороку питаю, а він знай мовчить, — обурилась я.

— Танько, чуєш? То хіба баба не нас кличе їсти? — здригаюсь я в саду, розвішуючи простирадло розміром із футбольне поле. — Ні, то вона курей кличе на годування. — Курям уже третій раз пора їсти, а нам другий коли? — Розвісимо цю партію білизни, що принесли, й підемо обідати. Баба в печі дерунів напекла. Після цих слів я ще додатково прополоскала наволочку, яку тримала в руках, своєю слиною.

— Сестричко, запам’ятай! Ніколи не повторюй того, що ми затіяли сьогодні. Не вживай більше як один вид напою за один раз! — Ем, я щось не второпаю: навіщо ми в такому випадку це зараз робимо? — занепокоєно запитала я. — От якраз для того, щоб ти назавжди зрозуміла, чому цього треба уникати. — Ну окей! То що? Зі святом, Толіки! — і почала посьорбувати вино. Воно виявилося таким кислим, що аж вуха заболіли.

Від першого й аж до останнього слова пісні мурахи бігали по всьому моєму тілу. І так було добре. Навіть краще, як у кукурудзі. Цей кадр залишиться в мої пам’яті назавжди. У ту мить ми були щасливі й могли довірити одне одному життя, бо були впевнені: в будь-який момент сильна братерська рука витягне з прірви.