Таня Тума
| Таня Тума | |
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Таня Тума — словенська видавчиня й письменниця. Народилася 1964 року в Любляні. 1988-го закінчила Люблянський університет (вивчала романо-германську філологію). З 1998-го — член Спілки словенських видавців, яку очолювала у 2004 і 2008 роках. 2014-го вступила до Словенського PEN, була генеральним секретарем Комітету письменниць MIRA. Активна учасниця Комітету письменниць міжнародного PEN. Авторка романів «Вітри Далматії» («Winds of Dalmatia», 2013), про словенську громадянську війну «Білі й червоні черешні» («White and Red Cherries», 2015), «Спадщина Тіто» («Tito’s Legacy», 2019).
Цитати
[ред.]Чому я повсякчас звертаюся до історії? Якщо говорити про роман «Білі й червоні черешні», то йдеться про дві сторони протистояння: тих, хто в Словенії колаборував із німцями, і тих, хто чинив нацистам спротив (зокрема й під керівництвом Йосипа Броза Тіто), а далі воював на боці Союзників. Ті проблеми, що постали за часів Другої світової війни, нині більш ніж живі в нашому щоденному житті. Словенське суспільство дуже розділене, і так, у нас є проблема радикальних поглядів. У нас є політика правого ухилу, яка вельми перегукується з ідеями, не надто далекими від тих, що свого часу висували німецькі націонал-соціалісти. Це спроба виключити із суспільства певних його членів, цілі категорії людей, позбавити їх прав, як то відбувалося під час війни. Тоді йшлося про євреїв, слов’ян, ромів. Щось подібне є й сьогодні, але вже йдеться про мігрантів, про тих, хто дотримується лівих поглядів, а також про жінок[1]. |
Моя країна католицька, і наше життя перебуває під значним впливом цієї церкви. Із сумом маю констатувати, що йдеться не про ідеї толерантності, які висловлює Папа Римський, а про нетолерантність до інших і практики виключення. Якщо поглянемо на попередню історію моєї країни, побачимо там ті розділення, що є й сьогодні. Роман «Білі й червоні черешні» вельми популярний у Словенії: людям подобається читати й дискутувати про те, що в ньому написано. Так, це зворушлива історія любові, дружби, а водночас це розповідь про примирення й порозуміння, єднання докупи, разом. Власне, як і черешня: квітне вона білим цвітом, а плоди її червоні[1]. |
Тіто — дуже контроверсійна постать. Для багатьох він і досі мало не батько-засновник соціалістичного руху й дуже важлива фігура поза силами союзників у Другій світовій війні. Колись той рух охоплював чи не половину всіх країн світу, зокрема в Африці й Азії, які здобували незалежність після падіння колоніального режиму. Край цьому рухові поклав Ніколас Мадуро, венесуельський президент. Однак не забуваймо, що правління Тіто не було м’яким. У нього був свій аналог ГУЛАГу на Голому Отоку (хорватською Goli otok) в Адріатичному морі. До своїх опонентів він виявляв звірячу жорстокість[1]. |