Там, де заходить сонце

«Там, де заходить сонце» — роман української письменниці Олени Пшеничної, у якому переплітаються історія кохання, випробування долі та пошуки внутрішньої сили. Книжка досліджує глибину людських почуттів, вплив минулого на теперішнє та прагнення героїв знайти своє місце під сонцем.

Цитати

І нарешті нота кінцева. Її в парфумерії називають «шлейф». Зазвичай людина починає чути її лише за кілька годин. Але Віра Петрівна відчула одразу, щойно переступивши поріг. І це — самотність. Вона тут усюди. Вона тут в усьому. Міцно в’їлася в стіни. Розпласталася на підлозі. Звисає з натяжної стелі. Проростає з численних вазонів. Скрипить під кріслами колісними. Просто є. Як основа усього цього запаху. Запаху, під назвою старість.

— Серце витримує все, — зітхає Демидович, — Інша справа: хіба це життя?

А що там розказувати? Якщо правду, то вона як організм людини на сімдесят відсотків складається... ні, не з води, а з туги.

Для матері її діти всігда будуть самі красіві. І хароші. Даже якшо ні.

Ми живі, доки ми віримо, синку. І якщо ми досі живі, отже, віри у нас вдосталь.