Перейти до вмісту

Сім костелів. Готичний роман з Праги

Матеріал з Вікіцитат

«Сім костелів. Готичний роман з Праги» (чеськ. Sedmikostelí) — роман чеського письменника Мілоша Урбана, вперше виданий 1998 року у видавництві Argo. Твір поєднує елементи готичного роману, детективу та міського фентезі, розгортаючи сюжет у старій Празі. Роман здобув популярність завдяки атмосферному зображенню міста та вдалому поєднанню сучасності з середньовічними легендами. Головний герой — детектив, який розслідує низку загадкових убивств, що пов’язані з празькими храмами.

Цитати

[ред.]
  •  

Зауваження я вважав несправедливістю, односторонньою перевагою дорослого над дитиною[1].

  •  

Дивуватись. Ця здатність, яка є проявом сприйнятливості в дітей і дитячості в дорослих, мене не покине, мабуть, і на смертному ложі; я буду дивуватись, що я на якомусь ложі лежу, що я давно не зійшов з лиця світу разом із жертвами жахливої празької змови, історію якої я вам тут, у своїй дивній в’язниці, вже деякий час розповідаю[1].

  •  

— Ага. Що тобі в «Замку Отранто» видалось найстрашнішим?
— Страждання невинних.
— І мені! Через страждання невинних я не дивлюсь телевізор і не читаю газет[1].

  •  

Колись я був прикладом нерухомості. Я висів у просторі і вписував у нього свій нерухомий стрибок, я розтинав тілом повітря і спускав свій жах на тих дрібненьких унизу. Вони знали, що я їх не скривджу, не маючи можливості зрушити з місця, яке було для мене визначеним, і попри те вони з плачем ховалися за маминими спідницями. Це була моя скромна розвага. Через роки кара за це мене наздогнала: прийшли смертоносці в залізних капелюхах і жилетах, зшитих зі священницьких риз, скинули мене на глибину і розшматували, роздробили мене на набої для своїх пращ на колесах, прикрашених червоною чашею в чорному полі — цими хоругвами ґвалтівників і братовбивць. Вони дуже боялися мене і моїх братів, тому вони нас знищили. Їхня віра була хибною. Єдине, що після мене залишилось, це розповіді, і чують їх лише ті, хто має здатність і бажання слухати[1].

  •  

— А ваші батьки? Чи вони не підтримували такі ваші схильності?
— Вони не розуміли, як хтось може хотіти ось так колупатись у минулому, коли на нього щоденно тисне сучасність[1].

Примітки

[ред.]