Сюзанн Лафлер

Сюзанн Лафлер

Стаття у Вікіпедії

Сюзанн Лафлер (англ. Suzanne LaFleur; нар. 1983, Бостон, Массачусетс, США) — американська дитяча письменниця.

Цитати

	Важливо мати книжки про все, з чим діти стикаються в реальному житті: проблеми в родині і з друзями, переїзд, розлучення, хвороби, бідність, дискримінація, війна… Щодо табу – я завжди прислухаюся до голосу свого персонажа, і поки що мої персонажі не розповідали про щось таке, про що я не писала б, тож це не був свідомий вибір – виключити щось із тексту.
	Any important topics that kids might face in real life are important to have books about—so problems with family, friends, moving, separation, illness, poverty, discrimination, war… As for taboo topics, I usually follow the voice of my character and so far my characters have never narrated something I wouldn’t write about, so it’s never been a conscious choice to exclude something.

	Гадаю, завжди варто вживати живу мову в діалогах і тоді, коли текст написаний від першої особи. Якщо персонаж розповідає історію або говорить, він має звучати як реальна людина, а не підручник граматики.
	I think it’s always appropriate to use natural speaking language when the text is written in the first person and for dialogue. If a character tells the story or speaks within the story, she should sound like a real person, not a grammar book.

	Мої персонажі самі знаходять мене. Частково – це я сама. Також вони відображають те, як зі мною говорить світ. Вони ведуть оповідь в моїй уяві, а я лише записую, що вони кажуть. Насправді я не надто задумуюся над цим. На стадії редагування моя команда знаходить місця, де голоси персонажів «провисають» чи можуть бути виразнішими, тоді я переглядаю текст, щоб увиразнити їх. Я ніколи не використовую голоси реальних людей, також не вивчала спеціально дитячу психологію.
	My characters find me. They are in part myself and also reflect how the world speaks to me. They narrate in my imagination and I just record what they say. I don’t really think too much about it. In editing, my team identifies places where the character’s voice slips or could be stronger and I revise to streamline it. I never use the voices of real people nor have I studied child psychology.

	Моя улюблена порада – не перейматися тим, щоб писати вашу історію у певній послідовності. Багато дітей сидять роками, намагаючись вигадати назву. Як ви можете назвати щось, чого ще не існує? Потім вони довго сидять, намагаючись написати «зав’язку». Якщо ви знаєте, що ваша історія завершиться епічною битвою з драконом, чому б не почати писати з неї, якщо це та частина, яку ви відчуваєте ? Ви завжди можете дописати те, чого бракує, пізніше. Принаймні я саме так роблю.
	My favorite piece of writing advice is not to worry about writing your story in order. A lot of kids sit for ages trying to think of a title. How can you title something that doesn’t exist? Then they sit for a long time trying to write “the beginning.” If you know your story ends in an epic dragon battle, why not just write that part first, if that’s the part you know and feel excited about? You can always fill in the missing scenes later. That’s what I do.

	Пам’ятаю, коли я чекала виходу «Восьми ключів», своєї другої книжки, не думала, що зможу полюбити якусь книжку так само сильно, як «З любов’ю, Обрі». А потім привезли коробки… Я розпакувала їх, потримала книжку, і я таки любила її так само сильно. Я була настільки цим здивована.
	I remember when I was waiting for Eight Keys, my second book, to come out, I didn’t think I could love a book as much as Love, Aubrey. But then the boxes came…I opened them, held the book, and I did love it just as much. I was so surprised.

	Рішення стати письменницею швидше було відкриттям моєї долі, покликання, а не мрією. Мрія – це вигадка, щось, на що ти сподіваєшся… а я пронесла це крізь юність у доросле життя без жодних сумнівів. Найважливішим чинником у тому, що я стала письменницею, безсумнівно, була моя освіта. У мене були вчителі, які підтримували, заохочували мене. Були й такі, хто казав, що мої прагнення – марна трата часу. Насправді, викладачі з негативним ставленням надзвичайно допомогли мені, оскільки зробили мене значно сильнішою й рішучішою. Коли я стала старшою і могла обирати більш спеціалізовані програми для навчання, я змогла плавно перейти до професійної діяльності, завдяки зв’язкам, яких набула на магістерці.
	Deciding to be an author was much closer to discovering my destiny or receiving a vocation than having a dream. A dream is something fanciful, something you hope for…but I proceeded through my young life towards authorhood without doubts. The primary factor in becoming an author was certainly my education. There were teachers who really encouraged me. There were also teachers who told me such an endeavor was a waste of time. The negative teachers actually helped enormously, because they made me all the more determined. As I grew older and got to select more-specialized programs of study, I was able to transition smoothly to my professional life through connections I made in grad school.

	Я завжди в захваті, коли бачу ідеї, важливі для іншої культури і те, як вони репрезентовані на обкладинці. Наприклад, на німецькому виданні – фото загартованої обставинами дівчинки… Японську обкладинку прикрашає яскравий малюнок – бабусин будинок зсередини. Та моє улюблене, напевне, голландське видання, на обкладинці якого в акваріумі Семмі плаває паперовий човник, і на цьому човнику – текст одного з листів Обрі. Не знаю, чи «працює» якась обкладинка краще за інші, вони просто по-різному підкреслюють ідею, яка відповідає потребам чи інтересам читачів. Мені подобається обкладинка українського видання, тому що риби нагадують мені рядок із книжки: «Можливо, усі люди на Землі – Божі акваріумні рибки».
	I always get excited to see the themes that are important in another culture and how they’ve chosen to represent them on the cover. For example, the German edition has a photo of a tough girl…the Japanese edition has a bright illustration of the inside of Gram’s house. I think my favorite is the Dutch edition, which has a little paper boat in Sammy’s fish bowl, and on the boat is text from one of Aubrey’s letters. I don’t know that any of these does a “better” job than any other, they just might highlight a theme that stands out to the needs or interest of those readers in a different way. I like the Ukrainian edition because all the fish makes me think of the line from the book, “Maybe all the people on Earth are God’s little pet fish.”