Жаботинський Володимир Євгенович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіцитат
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Немає опису редагування
 
Рядок 1: Рядок 1:
{{Особа}}
{{Особа}}


'''Жаботинський Володимир (Зеєв) Євгенович''' (1880–1940) — єврейський письменник, публіцист, сіоніст, борець за незалежність [[Ізраїль|Ізраїлю]]. Народився 5 (17) жовтня 1880, в [[Одеса|Одесі]]. Жаботинський Володимир Євгенович — лідер правого сионізму, засновник та ідеолог руху сионістів-ревізіонистів, засновник Єврейского легіону (спільно з І. Трумпельдором) і організацій «Іргун» и «Бейтар»; письменник, поет, публіцист, журналіст, перекладач. Писав на івриті та ідиші (публіцистика), русійській (художня проза, фейлетони, вірші, віршовані переклади) и французський мовах.
'''Жаботинський Володимир (Зеєв) Євгенович''' (1880–1940) — єврейський письменник, публіцист, сіоніст, борець за незалежність [[Ізраїль|Ізраїлю]]. Народився 5 (17) жовтня 1880, в [[Одеса|Одесі]].

== Дитинство та юність ==
Володимир (Зеев-Вольф, Вольф Євнович) Жаботинський народився в Одесі 5 (17) жовтня 1880, у асимільованій єврейській сім'ї. Батько, Євно (Євгеній Григорьєвич) Жаботинський, службовець Російского товариства мореплавства та торгівлі, займався купівлею та продажем пшениці, був виходцем з Нікополя; мати, Хава (Евва, Єва Марківна) Зак (1835—1926), була родом з Бердичева, правнучка Маггида з Дубно. Старший брат Мирон помер дитиною; сестра Тереза (Тамара) Євгеніївна Жаботинська-Копп (1882—?) була засновником приватної жіночої гімназії у Одесі.

Коли Володимиру виповнилось п'ять років, сім'я у зв'язку з хворобою батька переїхала у Германію. Батько помер у наступному році, але мати, незважаючи на подальшу бідність, відкрила лавку з торгівлі письмовими приладдями та відправила вчитись сина у гімназію в Одесі. У гімназії Жаботинский вчився посередньо і курсу не закінчив, у зв'язку захоплення журналістикою, з 16 років став публікуватись у крупній російській провінційній газеті «Одеський листок» і був відправлений цією газетою кореспондентом у Швейцарію та Італію; також співпрацював з газетою «Одеські новини». Вищу освіту отримав у Римському університеті на кафедрі право.

Друг дитинства та юності Корнєя Чуковського, публікації першої статті якого активно сприяв («Він ввів мене у літературу» — свідчив про Жаботинського Чуковський. Володимир Жаботинський був поручителем нареченного на весіллі Корнєя Івановича Чуковського та Марії Арон-Беровни (Борисовни) Гольдфельд 26 травня 1903 року.

Редакция журнала «Рассвет» в Санкт-Петербурге, 1912. Сидят (слева направо): В. Е. Жаботинский, Авраам Идельсон, Макс Соловейчик. Стоят: Соломон Гепштейн, Александр Гольдштейн, Арнольд Зейдман

== Заняття літературою та журналістикою ==
Деб'ют Жаботинського у журналістиці відбувся у серпні 1897 році у газеті «Південний огляд» під псевдонімом «Володимир Іллірич». Звернув на себе увагу кореспонденцією з Рима та фейлетонами під псевдонімом Altalena. На початку XX сторіччя активно виступав як поет і перекладач; у його перекладах російська публіка ознайомилась з віршами видатного єврейського поета того часу Х. Б'ялика. Автор одного з російських перекладів «Ворона» Эдгара По.

У 1904 році переїхав у Санкт-Петербург (у зв'язку з інцидентом з поліцією, за який йому загрожувало адміністративне покарання) та співпрацював у «Русі» («Начерки без заглавия», подписываемые «Володимир Жаботинський»). Активно відгукувався на всі явища російського суспільного життя та палко відстоював начала свободы личности. У 1907 році одружився на сестрі свого одноклассника по гімназії Ганни Марковни Гальпериної.

Часть поэтических произведений Жаботинського, фельетонов и статей была издана отдельно до революции: «В студенческой богеме» (из жизни итальянского студенчества), «Десять книг», поэма «Бедная Шарлотта» (о Шарлотте Корде; тираж был частично конфискован властями, усмотревшими в поэме пропаганду террора). Последняя получила восторженный отзыв Горького. Куприн также отмечал «врождённый талант» Жаботинского и полагал, что, если бы тот не увлёкся сионистской деятельностью, он бы вырос в «орла русской литературы»[12].

В дни празднования столетнего юбилея Гоголя в 1909 году в статье из цикла «Наброски без заглавия», опубликованной в журнале «Рассвет», № 13-14, переименованной при переиздании в 1913 году в «Русскую ласку», впервые выступил с обвинением русской литературы в антисемитизме. По его мнению, русской интеллигенции свойственен скрытый, но всё более проявляющийся великорусский национализм, направленный с его точки зрения против евреев, и которому он предсказывал дальнейшее стремительное развитие. К формам проявления этого национализма он относил, кроме собственно ненависти к евреям, также их преднамеренное игнорирование — «асемитизм». Сам юбилей Гоголя был назван чуждым евреям — «чужой свадьбой»


== Цитати ==
== Цитати ==

Поточна версія на 20:29, 3 березня 2020

Жаботинський Володимир Євгенович
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Жаботинський Володимир (Зеєв) Євгенович (1880–1940) — єврейський письменник, публіцист, сіоніст, борець за незалежність Ізраїлю. Народився 5 (17) жовтня 1880, в Одесі.

Цитати[ред.]

  •  

Нам нема за що вибачатися. Ми народ, як усі народи: не маємо жодного домагання бути кращими. Як одну з перших умов рівноправності вимагаємо визнати за нами право мати своїх мерзотників так само, як мають їх і інші народи. Так, єЗМІСТ у нас і провокатори, і торговці живим товаром, і втікачі від військового обов’язку, є, і навіть дивно, що їх так мало за нинішніх умов.[1]Про євреїв.

 

Нам не в чем извиняться. Мы народ, как все народы; не имеем никакого притязания быть лучше. В качестве одного из первых условий равноправия, требуем признать за нами право иметь своих мерзавцев, точно так же, как имеют их и другие народы. Да, есть у нас и провокаторы, и торговцы живым товаром, и уклоняющиеся от воинской повинности, есть, и даже странно, что их так мало при нынешних условиях.[2]

  — Вместо апологии (1911)
  •  

Можна викинути всі демократичні нотки з його творів (та цензура довго так і чинила) — і Шевченко залишиться тим, чим створила його природа: сліпучим прецедентом, що не дозволяє українству відхилитися від шляху національного ренесансу.
 — Про Т. Г. Шевченка.

 

Можно выбросить все демократические нотки из его произведений (да цензура долго так и делала) — и Шевченко останется тем, чем создала его природа: ослепительным прецедентом, не позволяющим украинству отклониться от пути национального ренессанса.

  — «Урок ювілею Шевченка» (1911)[3][4]

Примітки[ред.]

  1. Лосєв, Ігор (2012-04-14). Символ порозуміння: Володимир Жаботинський став уособленням єврейсько-української співпраці. Тиждень.ua. Процитовано 2017-01-23.
  2. Вместо апологии (Жаботинский) на рос. Вікітеці.
  3. Володимир Жаботинський (2012-03-09). Урок ювілею Шевченка (ru). Історична правда. Архів оригіналу за 2015-01-24. Процитовано 2016-03-10.
  4. В. Жаботинський. Наука з Шевченкового ювілею. Одеса. 27 лютого 1911 р.. УКРАЇНСЬКИЙ РАйЦІОНАЛЬНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ (2012-03-09). Процитовано 2016-03-10.