Відмінності між версіями «Жаботинський Володимир Євгенович»

Перейти до навігації Перейти до пошуку
нема опису редагування
 
{{Особа}}
 
'''Жаботинський Володимир (Зеєв) Євгенович''' (1880–1940) — єврейський письменник, публіцист, сіоніст, борець за незалежність [[Ізраїль|Ізраїлю]]. Народився 5 (17) жовтня 1880, в [[Одеса|Одесі]]. Жаботинський Володимир Євгенович — лідер правого сионізму, засновник та ідеолог руху сионістів-ревізіонистів, засновник Єврейского легіону (спільно з І. Трумпельдором) і організацій «Іргун» и «Бейтар»; письменник, поет, публіцист, журналіст, перекладач. Писав на івриті та ідиші (публіцистика), русійській (художня проза, фейлетони, вірші, віршовані переклади) и французський мовах.
 
== Дитинство та юність ==
Володимир (Зеев-Вольф, Вольф Євнович) Жаботинський народився в Одесі 5 (17) жовтня 1880, у асимільованій єврейській сім'ї. Батько, Євно (Євгеній Григорьєвич) Жаботинський, службовець Російского товариства мореплавства та торгівлі, займався купівлею та продажем пшениці, був виходцем з Нікополя; мати, Хава (Евва, Єва Марківна) Зак (1835—1926), була родом з Бердичева, правнучка Маггида з Дубно. Старший брат Мирон помер дитиною; сестра Тереза (Тамара) Євгеніївна Жаботинська-Копп (1882—?) була засновником приватної жіночої гімназії у Одесі.
 
Коли Володимиру виповнилось п'ять років, сім'я у зв'язку з хворобою батька переїхала у Германію. Батько помер у наступному році, але мати, незважаючи на подальшу бідність, відкрила лавку з торгівлі письмовими приладдями та відправила вчитись сина у гімназію в Одесі. У гімназії Жаботинский вчився посередньо і курсу не закінчив, у зв'язку захоплення журналістикою, з 16 років став публікуватись у крупній російській провінційній газеті «Одеський листок» і був відправлений цією газетою кореспондентом у Швейцарію та Італію; також співпрацював з газетою «Одеські новини». Вищу освіту отримав у Римському університеті на кафедрі право.
 
Друг дитинства та юності Корнєя Чуковського, публікації першої статті якого активно сприяв («Він ввів мене у літературу» — свідчив про Жаботинського Чуковський. Володимир Жаботинський був поручителем нареченного на весіллі Корнєя Івановича Чуковського та Марії Арон-Беровни (Борисовни) Гольдфельд 26 травня 1903 року.
 
Редакция журнала «Рассвет» в Санкт-Петербурге, 1912. Сидят (слева направо): В. Е. Жаботинский, Авраам Идельсон, Макс Соловейчик. Стоят: Соломон Гепштейн, Александр Гольдштейн, Арнольд Зейдман
 
== Заняття літературою та журналістикою ==
Деб'ют Жаботинського у журналістиці відбувся у серпні 1897 році у газеті «Південний огляд» під псевдонімом «Володимир Іллірич». Звернув на себе увагу кореспонденцією з Рима та фейлетонами під псевдонімом Altalena. На початку XX сторіччя активно виступав як поет і перекладач; у його перекладах російська публіка ознайомилась з віршами видатного єврейського поета того часу Х. Б'ялика. Автор одного з російських перекладів «Ворона» Эдгара По.
 
У 1904 році переїхав у Санкт-Петербург (у зв'язку з інцидентом з поліцією, за який йому загрожувало адміністративне покарання) та співпрацював у «Русі» («Начерки без заглавия», подписываемые «Володимир Жаботинський»). Активно відгукувався на всі явища російського суспільного життя та палко відстоював начала свободы личности. У 1907 році одружився на сестрі свого одноклассника по гімназії Ганни Марковни Гальпериної.
 
Часть поэтических произведений Жаботинського, фельетонов и статей была издана отдельно до революции: «В студенческой богеме» (из жизни итальянского студенчества), «Десять книг», поэма «Бедная Шарлотта» (о Шарлотте Корде; тираж был частично конфискован властями, усмотревшими в поэме пропаганду террора). Последняя получила восторженный отзыв Горького. Куприн также отмечал «врождённый талант» Жаботинского и полагал, что, если бы тот не увлёкся сионистской деятельностью, он бы вырос в «орла русской литературы»[12].
 
В дни празднования столетнего юбилея Гоголя в 1909 году в статье из цикла «Наброски без заглавия», опубликованной в журнале «Рассвет», № 13-14, переименованной при переиздании в 1913 году в «Русскую ласку», впервые выступил с обвинением русской литературы в антисемитизме. По его мнению, русской интеллигенции свойственен скрытый, но всё более проявляющийся великорусский национализм, направленный с его точки зрения против евреев, и которому он предсказывал дальнейшее стремительное развитие. К формам проявления этого национализма он относил, кроме собственно ненависти к евреям, также их преднамеренное игнорирование — «асемитизм». Сам юбилей Гоголя был назван чуждым евреям — «чужой свадьбой»
 
== Цитати ==
15

редагувань

Навігаційне меню