Жаботинський Володимир Євгенович: відмінності між версіями
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 2: | Рядок 2: | ||
'''Жаботинський Володимир (Зеєв) Євгенович''' (1880–1940) — єврейський письменник, публіцист, сіоніст, борець за незалежність [[Ізраїль|Ізраїлю]]. Народився 5 (17) жовтня 1880, в [[Одеса|Одесі]]. Жаботинський Володимир Євгенович — лідер правого сионізму, засновник та ідеолог руху сионістів-ревізіонистів, засновник Єврейского легіону (спільно з І. Трумпельдором) і організацій «Іргун» и «Бейтар»; письменник, поет, публіцист, журналіст, перекладач. Писав на івриті та ідиші (публіцистика), русійській (художня проза, фейлетони, вірші, віршовані переклади) и французський мовах. |
'''Жаботинський Володимир (Зеєв) Євгенович''' (1880–1940) — єврейський письменник, публіцист, сіоніст, борець за незалежність [[Ізраїль|Ізраїлю]]. Народився 5 (17) жовтня 1880, в [[Одеса|Одесі]]. Жаботинський Володимир Євгенович — лідер правого сионізму, засновник та ідеолог руху сионістів-ревізіонистів, засновник Єврейского легіону (спільно з І. Трумпельдором) і організацій «Іргун» и «Бейтар»; письменник, поет, публіцист, журналіст, перекладач. Писав на івриті та ідиші (публіцистика), русійській (художня проза, фейлетони, вірші, віршовані переклади) и французський мовах. |
||
ЗМІСТ |
== ЗМІСТ == |
||
⚫ | |||
1 Дитинство та юність |
|||
2 Заняття літературою та журналістикою |
|||
3 Участь у сіоністському русі |
|||
4 Перша світова війна |
|||
5 Ідеолог ревізіонізму |
|||
6 Продовження літературної діяльності |
|||
7 Участь у масонському русі |
|||
8 Сім'я |
|||
9 Смерть |
|||
10 Пам'ять |
|||
11 Примітки |
|||
12 Література |
|||
⚫ | |||
== Дитинство та юність == |
== Дитинство та юність == |
||
Володимир (Зеев-Вольф, Вольф Євнович) |
Володимир (Зеев-Вольф, Вольф Євнович) Жаботинський народився в Одесі 5 (17) жовтня 1880, у асимільованій єврейській сім'ї. Батько, Євно (Євгеній Григорьєвич) Жаботинський, службовець Російского товариства мореплавства та торгівлі, займався купівлею та продажем пшениці, був виходцем з Нікополя; мати, Хава (Евва, Єва Марківна) Зак (1835—1926), була родом з Бердичева, правнучка Маггида з Дубно. Старший брат Мирон помер дитиною; сестра Тереза (Тамара) Євгеніївна Жаботинська-Копп (1882—?) була засновником приватної жіночої гімназії у Одесі. |
||
Коли Володимиру виповнилось п'ять років, сім'я у зв'язку з хворобою батька переїхала у Германію. Батько помер у наступному році, але мати, незважаючи на подальшу бідність, відкрила лавку з торгівлі письмовими приладдями та відправила вчитись сина у гімназію в Одесі. У гімназії Жаботинский вчився посередньо і курсу не закінчив, у зв'язку захоплення журналістикою, з 16 років став публікуватись у крупній російській провінційній газеті «Одеський листок» і був відправлений цією газетою кореспондентом у Швейцарію та Італію; також співпрацював з газетою «Одеські новини». Вищу освіту отримав у Римському університеті на кафедрі право. |
Коли Володимиру виповнилось п'ять років, сім'я у зв'язку з хворобою батька переїхала у Германію. Батько помер у наступному році, але мати, незважаючи на подальшу бідність, відкрила лавку з торгівлі письмовими приладдями та відправила вчитись сина у гімназію в Одесі. У гімназії Жаботинский вчився посередньо і курсу не закінчив, у зв'язку захоплення журналістикою, з 16 років став публікуватись у крупній російській провінційній газеті «Одеський листок» і був відправлений цією газетою кореспондентом у Швейцарію та Італію; також співпрацював з газетою «Одеські новини». Вищу освіту отримав у Римському університеті на кафедрі право. |
||
Рядок 30: | Рядок 17: | ||
У 1904 році переїхав у Санкт-Петербург (у зв'язку з інцидентом з поліцією, за який йому загрожувало адміністративне покарання) та співпрацював у «Русі» («Начерки без заглавия», подписываемые «Володимир Жаботинський»). Активно відгукувався на всі явища російського суспільного життя та палко відстоював начала свободы личности. У 1907 році одружився на сестрі свого одноклассника по гімназії Ганни Марковни Гальпериної. |
У 1904 році переїхав у Санкт-Петербург (у зв'язку з інцидентом з поліцією, за який йому загрожувало адміністративне покарання) та співпрацював у «Русі» («Начерки без заглавия», подписываемые «Володимир Жаботинський»). Активно відгукувався на всі явища російського суспільного життя та палко відстоював начала свободы личности. У 1907 році одружився на сестрі свого одноклассника по гімназії Ганни Марковни Гальпериної. |
||
Часть поэтических произведений |
Часть поэтических произведений Жаботинського, фельетонов и статей была издана отдельно до революции: «В студенческой богеме» (из жизни итальянского студенчества), «Десять книг», поэма «Бедная Шарлотта» (о Шарлотте Корде; тираж был частично конфискован властями, усмотревшими в поэме пропаганду террора). Последняя получила восторженный отзыв Горького. Куприн также отмечал «врождённый талант» Жаботинского и полагал, что, если бы тот не увлёкся сионистской деятельностью, он бы вырос в «орла русской литературы»[12]. |
||
В дни празднования столетнего юбилея Гоголя в 1909 году в статье из цикла «Наброски без заглавия», опубликованной в журнале «Рассвет», № 13-14, переименованной при переиздании в 1913 году в «Русскую ласку», впервые выступил с обвинением русской литературы в антисемитизме. По его мнению, русской интеллигенции свойственен скрытый, но всё более проявляющийся великорусский национализм, направленный с его точки зрения против евреев, и которому он предсказывал дальнейшее стремительное развитие. К формам проявления этого национализма он относил, кроме собственно ненависти к евреям, также их преднамеренное игнорирование — «асемитизм». Сам юбилей Гоголя был назван чуждым евреям — «чужой свадьбой» |
В дни празднования столетнего юбилея Гоголя в 1909 году в статье из цикла «Наброски без заглавия», опубликованной в журнале «Рассвет», № 13-14, переименованной при переиздании в 1913 году в «Русскую ласку», впервые выступил с обвинением русской литературы в антисемитизме. По его мнению, русской интеллигенции свойственен скрытый, но всё более проявляющийся великорусский национализм, направленный с его точки зрения против евреев, и которому он предсказывал дальнейшее стремительное развитие. К формам проявления этого национализма он относил, кроме собственно ненависти к евреям, также их преднамеренное игнорирование — «асемитизм». Сам юбилей Гоголя был назван чуждым евреям — «чужой свадьбой» |
||
Рядок 36: | Рядок 23: | ||
== Цитати == |
== Цитати == |
||
{{Q |
{{Q |
||
| Цитата = Нам нема за що вибачатися. Ми [[народ]], як усі народи: не маємо жодного домагання бути кращими. Як одну з перших умов рівноправності вимагаємо визнати за нами право мати своїх мерзотників так само, як мають їх і інші народи. Так, |
| Цитата = Нам нема за що вибачатися. Ми [[народ]], як усі народи: не маємо жодного домагання бути кращими. Як одну з перших умов рівноправності вимагаємо визнати за нами право мати своїх мерзотників так само, як мають їх і інші народи. Так, єЗМІСТ у нас і провокатори, і торговці живим товаром, і втікачі від військового обов’язку, є, і навіть дивно, що їх так мало за нинішніх умов.<ref>{{Cite web |url=http://tyzhden.ua/History/46756 |title=Символ порозуміння: Володимир Жаботинський став уособленням єврейсько-української співпраці |last=Лосєв |first=Ігор |date=2012-04-14 |work=Тиждень.ua |accessdate=2017-01-23}}</ref> |
||
| Автор = Вместо апологии (1911) |
| Автор = Вместо апологии (1911) |
||
| Коментар = Про [[євреї]]в. |
| Коментар = Про [[євреї]]в. |
Версія за 20:08, 3 березня 2020
Жаботинський Володимир Євгенович | |
Стаття у Вікіпедії | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Жаботинський Володимир (Зеєв) Євгенович (1880–1940) — єврейський письменник, публіцист, сіоніст, борець за незалежність Ізраїлю. Народився 5 (17) жовтня 1880, в Одесі. Жаботинський Володимир Євгенович — лідер правого сионізму, засновник та ідеолог руху сионістів-ревізіонистів, засновник Єврейского легіону (спільно з І. Трумпельдором) і організацій «Іргун» и «Бейтар»; письменник, поет, публіцист, журналіст, перекладач. Писав на івриті та ідиші (публіцистика), русійській (художня проза, фейлетони, вірші, віршовані переклади) и французський мовах.
ЗМІСТ
== Текст заголовка ==
Дитинство та юність
Володимир (Зеев-Вольф, Вольф Євнович) Жаботинський народився в Одесі 5 (17) жовтня 1880, у асимільованій єврейській сім'ї. Батько, Євно (Євгеній Григорьєвич) Жаботинський, службовець Російского товариства мореплавства та торгівлі, займався купівлею та продажем пшениці, був виходцем з Нікополя; мати, Хава (Евва, Єва Марківна) Зак (1835—1926), була родом з Бердичева, правнучка Маггида з Дубно. Старший брат Мирон помер дитиною; сестра Тереза (Тамара) Євгеніївна Жаботинська-Копп (1882—?) була засновником приватної жіночої гімназії у Одесі.
Коли Володимиру виповнилось п'ять років, сім'я у зв'язку з хворобою батька переїхала у Германію. Батько помер у наступному році, але мати, незважаючи на подальшу бідність, відкрила лавку з торгівлі письмовими приладдями та відправила вчитись сина у гімназію в Одесі. У гімназії Жаботинский вчився посередньо і курсу не закінчив, у зв'язку захоплення журналістикою, з 16 років став публікуватись у крупній російській провінційній газеті «Одеський листок» і був відправлений цією газетою кореспондентом у Швейцарію та Італію; також співпрацював з газетою «Одеські новини». Вищу освіту отримав у Римському університеті на кафедрі право.
Друг дитинства та юності Корнєя Чуковського, публікації першої статті якого активно сприяв («Він ввів мене у літературу» — свідчив про Жаботинського Чуковський. Володимир Жаботинський був поручителем нареченного на весіллі Корнєя Івановича Чуковського та Марії Арон-Беровни (Борисовни) Гольдфельд 26 травня 1903 року.
Заняття літературою та журналістикою
Деб'ют Жаботинського у журналістиці відбувся у серпні 1897 році у газеті «Південний огляд» під псевдонімом «Володимир Іллірич». Звернув на себе увагу кореспонденцією з Рима та фейлетонами під псевдонімом Altalena. На початку XX сторіччя активно виступав як поет і перекладач; у його перекладах російська публіка ознайомилась з віршами видатного єврейського поета того часу Х. Б'ялика. Автор одного з російських перекладів «Ворона» Эдгара По.
У 1904 році переїхав у Санкт-Петербург (у зв'язку з інцидентом з поліцією, за який йому загрожувало адміністративне покарання) та співпрацював у «Русі» («Начерки без заглавия», подписываемые «Володимир Жаботинський»). Активно відгукувався на всі явища російського суспільного життя та палко відстоював начала свободы личности. У 1907 році одружився на сестрі свого одноклассника по гімназії Ганни Марковни Гальпериної.
Часть поэтических произведений Жаботинського, фельетонов и статей была издана отдельно до революции: «В студенческой богеме» (из жизни итальянского студенчества), «Десять книг», поэма «Бедная Шарлотта» (о Шарлотте Корде; тираж был частично конфискован властями, усмотревшими в поэме пропаганду террора). Последняя получила восторженный отзыв Горького. Куприн также отмечал «врождённый талант» Жаботинского и полагал, что, если бы тот не увлёкся сионистской деятельностью, он бы вырос в «орла русской литературы»[12].
В дни празднования столетнего юбилея Гоголя в 1909 году в статье из цикла «Наброски без заглавия», опубликованной в журнале «Рассвет», № 13-14, переименованной при переиздании в 1913 году в «Русскую ласку», впервые выступил с обвинением русской литературы в антисемитизме. По его мнению, русской интеллигенции свойственен скрытый, но всё более проявляющийся великорусский национализм, направленный с его точки зрения против евреев, и которому он предсказывал дальнейшее стремительное развитие. К формам проявления этого национализма он относил, кроме собственно ненависти к евреям, также их преднамеренное игнорирование — «асемитизм». Сам юбилей Гоголя был назван чуждым евреям — «чужой свадьбой»
Цитати
Нам нема за що вибачатися. Ми народ, як усі народи: не маємо жодного домагання бути кращими. Як одну з перших умов рівноправності вимагаємо визнати за нами право мати своїх мерзотників так само, як мають їх і інші народи. Так, єЗМІСТ у нас і провокатори, і торговці живим товаром, і втікачі від військового обов’язку, є, і навіть дивно, що їх так мало за нинішніх умов.[1] — Про євреїв. |
|||||
Нам не в чем извиняться. Мы народ, как все народы; не имеем никакого притязания быть лучше. В качестве одного из первых условий равноправия, требуем признать за нами право иметь своих мерзавцев, точно так же, как имеют их и другие народы. Да, есть у нас и провокаторы, и торговцы живым товаром, и уклоняющиеся от воинской повинности, есть, и даже странно, что их так мало при нынешних условиях.[2] | |||||
— Вместо апологии (1911) |
Можна викинути всі демократичні нотки з його творів (та цензура довго так і чинила) — і Шевченко залишиться тим, чим створила його природа: сліпучим прецедентом, що не дозволяє українству відхилитися від шляху національного ренесансу. |
|||||
Можно выбросить все демократические нотки из его произведений (да цензура долго так и делала) — и Шевченко останется тем, чем создала его природа: ослепительным прецедентом, не позволяющим украинству отклониться от пути национального ренессанса. | |||||
— «Урок ювілею Шевченка» (1911)[3][4] |
Примітки
- ↑ Лосєв, Ігор (2012-04-14). Символ порозуміння: Володимир Жаботинський став уособленням єврейсько-української співпраці. Тиждень.ua. Процитовано 2017-01-23.
- ↑ Вместо апологии (Жаботинский) на рос. Вікітеці.
- ↑ Володимир Жаботинський (2012-03-09). Урок ювілею Шевченка (ru). Історична правда. Архів оригіналу за 2015-01-24. Процитовано 2016-03-10.
- ↑ В. Жаботинський. Наука з Шевченкового ювілею. Одеса. 27 лютого 1911 р.. УКРАЇНСЬКИЙ РАйЦІОНАЛЬНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ (2012-03-09). Процитовано 2016-03-10.