Катрі Вала: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіцитат
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
SergoBot (обговорення | внесок)
ізольована стаття сирота0
Рядок 30: Рядок 30:


{{DEFAULTSORT:Вала Катрі}}
{{DEFAULTSORT:Вала Катрі}}
{{Ізольована стаття}}
[[Категорія:Персоналії за алфавітом]]
[[Категорія:Персоналії за алфавітом]]
[[Категорія:Автори-В]]
[[Категорія:Автори-В]]

Версія за 15:04, 28 січня 2016

Катрі Вала (фін. Katri Vala (справжнє ім'я: Карін-Алісе Ваденстрем, фін. Karin Alice Wadenström); 1901 — 1944) — фінська поетеса.

Цитати

  • З грудей порожніх,
    чорних і померлих,
    витекли з могутніх жил
    життєві сили,
    і лежить земля,
    вбита ще за життя.
    Під небесним склепінням лунає ридання,
    і темними струмками тече горе
    пагорбами, ще недавно квітучими.
    Німий біль рине гірськими водами,
    і озера дивляться, ніби згаслі очі,
    на жахливі витвори смерті.
(Убита земля // С. 33)
  • Краса померла,
    світ сповнився гнівної задухи.
(Сон (Казки про Сі-Сі-Дус) // С. 172)
  • Над землею шугають тривожні думи,
    мов птахи із дерев, оповитих вогнем.
    Знищення, голод і втеча
    женуть нас із рідних домівок.
(Дерево гнізд палає // С. 176)
  • Німотно стоїть храм,
    повен яснóго святешнього фіміаму.
    Він чекає повернення сина людського
    й на хоралу могутнього рокіт.
(Апокаліпсис // С. 196)
  • Палати я хочу, палати, палати!
    Я хочу віддати літ своїх сили
    за мить єдину.
    Тільки — день і ніч, боже!
    Не потрібні роки,
    які, мов кайдани, до могили тягнеш,
    не дай мені, боже, довгого тихого віку,
    а тільки ніч і день —
    і я відпалаю стовпом вогненним!
    Боже!
    Боже!
(Молитва // С. 35)
  • Плуг безмежний життя
    наді мною пройшов гостролезо,
    зачепив і поранив, тремтіла я.
(Народження пісні // С. 146)
  • Я боюся за вас, пустуни.
    На сонячному острові, далеко,
    стріляють гармати,
    кружляють літаки над містом.
    Сьогодні ще мир.
    Та якщо впаде-вибухне смерть
    поміж зачарованих пустунів?
    У країні ненароджених, мої діти,
    я соромлюся світу, в який вас веду.
(Ненародженим // С. 136)
  • Я в світ прийшла сміливим кроком,
    взяла свою землю, і своє сонце,
    і неньки своєї хлібину духмяну життя.
    Але певність у такому спадку
    розтоптала залізна підошва —
    розсміявся в обличчя нахабно
    завойовник і людожер.
(Емігранти // С. 159)

Джерело

  • Вала, Катрі. Лірика / Пер. з фінської та передмова Олександра Завгороднього. — К.: Дніпро, 1990. — 206 с.