Котляревський Іван Петрович

Іван Петрович Котляревський

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

Іван Петрович Котляре́вський (1769–1838) — український письменник, поет, драматург, зачинатель сучасної української літератури, громадський діяч. Його поема «Енеїда» (1798) стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою.

Цитати

• Любов к Отчизні де героїть,

Там сила вража не устоїть.

• Не ворог, хто уже дублений,

Не супостат, чий труп нікчемний

На полі без душі лежить.

• Доля людськая — доля єсть сліпая!

• Тяжко жити без милого і в своїй сторонці!

• Блаженна лож, когда биваєт в пользу ближніх, а то біда… що часто лжемо ілі ради своєя вигоди, ілі на упад других.

• Великим грішникам часто і даром проходить, а маленьким грішникам такого задають бешкету, що й на старість буде в пам'ятку!

• [На] кого безталання нападе, тому нема ні в чім удачі.

• Хто презирає рідних своїх, на такого ні в чім положитися не можна…

• Морем в бурю їхать слизько, човнів ніхто не підкує.

• Ласкою всього достанеш, а криком та лаянням нічого не візьмеш.

• Не так тепер і в пеклі стало,

Як в старину колись бувало.

Біда для нас — судьби устав!

Живе хто в світі необачно,

Тому ніде не буде смачно,

А більш, коли і совість жметь.

• Лучче умерти, як з немилим жити.

• Не дуже довіряй своєму серцю: сей віщун часто обманює.

• Мужича правда єсть колюча,

А панська на всі боки гнуча.

• За милу все терять готові:

Клейноди, животи, обнови,

Одна дороже милой — честь!

• Хто живе чесно й годується трудами своїми, тому й кусок черствого хліба смачніший од м'якої булки, неправдою нажитої.

• Коли другії облизня піймали, то і ми остерігаймося.

• Де общеє добро в упадку,

Забудь отця, забудь і матку -

Лети повинність ісправлять.

Енеїда

• Злость, кажуть, сатані сестриця

Живе хто в світі необачно, Тому нігде не буде смачно, А більш, коли і совість жметь.

Про Котляревського

	Недавно, недавно у нас в Україні Старий Котляревський отак щебетав; Замовк неборака, сиротами кинув І гори, і море, де перше витав,     Де ватагу пройдисвіста     Водив за собою, –     Все осталось, все сумує,     Як руїни Трої.     Все сумує, – тільки слава     Сонцем засіяла.     Не вмре кобзар, бо навіки     Його привітала.     Будеш, батьку, панувати,     Поки живуть люди,     Поки сонце з неба сяє,     Тебе не забудуть!
	— Т. Шевченко «На вічну пам'ять Котляревському»; ХІ-ХІІ 1838, С.-Петербург

	Прочитали собі по складах «Енеїду» та потинялись коло шинку, та й думають, що от коли вже ми розпізнали своїх мужиків. Е, ні, братики! Прочитайте ви думи, пісні; послухайте, як вони співають, як вони говорять меж собою шапок не скидаючи, або на дружньому бенкеті, як вони згадають старовину і як вони плачуть, неначе справді в турецькій неволі або у польського магнатства кайдани волочать, — то тойді і скажете, що «Енеїда» добра, а все-таки сміховина на московський шталт.
	— Шевченко Т. Г. [Передмова до нездійсненого видання «Кобзаря»]; 8.III 1847, Седнів

Джерела

• Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — Київ: Видавничий центр «Просвіта», 2001