Жовтий князь: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіцитат
Вилучено вміст Додано вміст
SergoBot (обговорення | внесок)
мНемає опису редагування
доповнення
 
Рядок 1: Рядок 1:
{{Вікіпедія}}
{{Вікіпедія}}
'''«Жовтий князь»''' повість [[Барка Василь Костянтинович|Василя Барки]], присвячена голодомору 1932–1933 років.
'''«Жовтий князь»''' історичний роман [[Барка Василь Костянтинович|Василя Барки]], присвячений [[Голодомор 1932–1933|голодомору 1932—1933 років]].


== Цитати ==
== Цитати з твору ==
* {{Q
* {{Q
| Цитата = ''Потягнули з перехрестка до сільради — місцеві партійці.
| Цитата = ''Потягнули з перехрестка до сільради — місцеві партійці.
Рядок 52: Рядок 52:
| Коментар =
| Коментар =
}}
}}

== Про твір ==
{{Q|Цитата = «Організовані українці повинні висунути майстра художнього слова на кандидата Нобелівської нагороди» — «Ле Нувель Ревю Франсез»{{sfn|З Україною в серці|2005|с=16}}}}
{{Q|Цитата = «„Жовтий князь“ — найкращий твір у повоєнній Європі на одну з найважчих тем» — «Ле Монд», 1967{{sfn|З Україною в серці|2005|с=15}}}}
{{Q|Цитата = «Добра книжка. Страшна книжка… Великий трагічний твір, який абсолютно варто прочитати…» — «Арт Пресс», 1981{{sfn|З Україною в серці|2005|с=15}}}}



== Примітки ==
== Примітки ==
Рядок 57: Рядок 63:


== Джерело ==
== Джерело ==
* {{книга|автор =[[Барка Василь Костянтинович|Барка В]]. |заголовок =Поезія. Повість «Жовтий князь» |місце =К. |видавництво =Наук. думка |рік =2005|сторінок =304|isbn =966-00-0142-8 |ref =Жовтий князь}}
* {{книга|автор =[[Барка Василь Костянтинович|Барка В.]]|заголовок =Поезія. Повість «Жовтий князь» |місце =К.|видавництво =Наук. думка |рік =2005|сторінок =304|isbn =966-00-0142-8 |ref =Жовтий князь}}
* ''Кудря Г.'' З Україною в серці // ''Василь Барка'' Жовтий князь. — Харків: Веста: в-во «[[Ранок (видавництво, Харків)|Ранок]]», 2005. — С. 3—22. — 304 с. — ISBN 966—679—995—2.


[[Категорія:Українські романи]]
[[Категорія:Українські романи]]

Поточна версія на 14:27, 16 квітня 2022

Вікіпедія
Вікіпедія

«Жовтий князь» — історичний роман Василя Барки, присвячений голодомору 1932—1933 років.

Цитати з твору[ред.]

  •  

Потягнули з перехрестка до сільради — місцеві партійці.
Микола на них вимовив:
— Хліботруси!
— А ми ні: ми хліботруди,— сказав Андрій.
— В основному вірно; але хліботруди не ми з тобою, а старші. Ми хлібокуси.
Андрій мовчки згодився; потім повідомив:
— Я знаю, хто всякі другі.
— Що знаєш?
— Є хлібопроси, і всякі.
— Добре! — сказав Микола.— Твій горщик здібний варити. А ще?
— Ну, є… хлібоноси і хлібовози.
— Ще — хто?
— Ще, зараз подумаю, є хліботорги, і хлібокупи, хлібокради. Це все.
— Гаразд. А хто — ті, що хліб дають хлібопросам?
Андрій думав і вагався, і не міг сказати; видно, знайшов слово, яке не задовольняло — плечима знизав від невирішення.
— Звуться: хлібодани! — назвав Микола,— Їх мало; витіснили їх сильніші. Скажи, хто ті, що хліб беруть?
— Хлібобери, чи ні…
Микола поправив:
— Вони хлібохапи.[1]

  •  

Мовчить хлопець, глядячи на кріпосний паркан і на вагони, що все йдуть і йдуть, легкі — в браму млина, а важкі — звідти.
— Он, залізним колесом наш хліб тягнуть: од твого рота і од мого: прямісінько в Москву і там далі, далі, чортовому синовії — сказав дядько.[2]

  •  

В селі Кленоточі люди вмирали, як і скрізь на Україні, — їхній хліб і всяку поживу забрано, а самих покинуто на неминучу гибіль; бо держава, використавши силу проти них, як смертельний противник, відняла, крім харчів, також можливість заробити на прожиття. Стан — гірший, ніж під час чуми.[3]

  •  

Варив юшку і почуттями марив — не самою уявою вже і думкою; здається, всім єством прагнув: хліба. Випар від вареної картоплі помножував жадобу. Хоч би окраєць житній або хоч сухар! І нічого нема ніде. Одна можливість — коло млина. Дивно! — кров і погибель відганяють, рана досі відчутна, і знає думкою чоловік: не дадуть підійти до брами озброєні вартові, вб'ють; а таки, супроти всього, зроджується намір — знов стати по хліб до страшного місця. Надія манить: гляди. змінилося щось після розстрілів і вже хліб видаватимуть. Інші, що діждалися, візьмуть пайку і виживуть, а ти пропав i рідні — з тобою.[4]

  •  

Дивляться, труп лежить: бабуся мертва; коло неї кошик із колоссям. Шукачі постояли мовчки, знявши шапки, і хотіли відходити. Але батько роздумав:
— Другі прийдуть і все одно заберуть колоски. Бабуся не встане, для неї горе кінчилось. А для живих, що дома ждуть, жменька зерна, це — рятунок. Як же покинути?[5]

  •  

(…) бідні своєземці сиділи на брудній тротуарній цеглі: хлібороби, в яких віднято їхній хліб; хворі і збайдужілі від безконечного ждання, вбрані в лахміття, що держалося мотузками, обкрученими і зав’язаними в часті вузли. Обличчя — жовті і сірі, і такі запалі, що сама шкіра обпинала лицеві кості; або, як не запалі, то опухлі від водянки. Дехто вмер, бо з’їв вижебрані скоринки, коли вже шлунок від довгочасного голодування збігся. Одна бабуся, що сиділа під стіною, мала перекошену шию, а обличчя — в болючій судомі: так і застигло при смерті; недоїдений кусник витикався з рота. [6]

  •  

Що споконвіку звали чудовим словом «жнива», стало «уборочною кампанією». Врожай 1933 року подекуди видався невиданий: ніби казковий; важкі колоски схиляли стебло, і вітер ледве розгойдував їх. Незчислимою многістю свого сухого віястого скарбу половіли ниви, зблизившися в рівні річки — під горяччю сонця. Ждали женців.
А жати було нікому. Бо народ страшно вирідів. Скільки ж не косили ті, що вижили, — не могли впоратися навіть з малою частиною. Зерно обсипалося. Потім аж до Різдва достоював, гинучи, той врожай. Не могли зарадити присланці з заводів і фабрик. А хліборобів домучено; ті, що не вмерли, більшістю на землі валялися: зовсім опухлі! — з потрісканої шкіри сочилась водиця; або сухі вони, як дошка. Не могли косу в руці вдержати. Хотіли чимсь підкріпитися і багато, багато повзло в лани: спожити стиглих колосків. Лежачи, зривали їх і розтирали на долонях, м'яли в хустках, приполах, торбинках, картузах; сирим зерном наповнювали собі виголоджені шлунки: так і мерли на місці! Скрізь по нивах повно покійників, але не видно сторони; коли ж хто заглянув зблизька, повзучи між ними, робилося моторошно від окритого кладовища.[7]

Про твір[ред.]

  •  

«Організовані українці повинні висунути майстра художнього слова на кандидата Нобелівської нагороди» — «Ле Нувель Ревю Франсез»[8]

  •  

«„Жовтий князь“ — найкращий твір у повоєнній Європі на одну з найважчих тем» — «Ле Монд», 1967[9]

  •  

«Добра книжка. Страшна книжка… Великий трагічний твір, який абсолютно варто прочитати…» — «Арт Пресс», 1981[9]


Примітки[ред.]

Джерело[ред.]

  • Барка В.. Поезія. Повість «Жовтий князь». — К.: Наук. думка, 2005. — 304 с. — ISBN 966-00-0142-8
  • Кудря Г. З Україною в серці // Василь Барка Жовтий князь. — Харків: Веста: в-во «Ранок», 2005. — С. 3—22. — 304 с. — ISBN 966—679—995—2.