Табачник Дмитро Володимирович

• Однак історично обґрунтований комплекс неповноцінності, властивий населенню західних областей України, відчувши себе "національною інтелігенцією", тільки зайнявши будинки і квартири своїх колишніх господарів-поляків, вигнаних чи знищених Гітлером і Сталіном, слід лікувати, а не нав'язувати всій Україні, навіть якщо його розділяє президент.

• «…галичани практично не мають нічого спільного з народом Великої України ні в ментальному, ні в конфесійному, ні в лінгвістичному, ні в політичному плані. У нас різні вороги і різні союзники. Більш того, наші союзники і навіть брати – їхні вороги, а їхні «герої» (Бандера, Шухевич) для нас – вбивці, зрадники і пособники гітлерівських палачів

• «…якщо гіпотетично Москва […]офіційно денонсує радянсько-німецький договір про ненапад (до речі, він і так фактично втратив силу 22 червня 1941 року) і секретний протокол до нього, а також всі наступні двосторонні договори та міжнародні угоди, фіксуючі та закріплюючі територіальні зміни, що витікають з даного договору, то Росія не понесе практично ніяких територіальних втрат[…]українській державі […]доведеться відмовитися від всіх територій за Збручем (котрі повинні вернутися до Польщі), від Північної Буковини і південної Бессарабії (необхідно повернути Румунії), від Закарпаття (до 1939 року входило в склад Чехословаччини, в 1939-1945 роках належало Угорщині […]сучасна українська держава по […] перспективам виживання зрівняна з Польщею 1939 року».

• В 1991 році українці на другому референдумі голосували за самостійність, мріючи про те, як почнуть продавати «москалям» сало «по світових цінах». Досі ображаються на те, що, як з'ясувалось, світові ціни на нафту та газ постійно зростають, а сало нікому не треба — у всіх свого нема куди діти.

• Бажання дрібно напакостити сусідові, зрадити, прибрати щось, обманувши ближнього, готовність втратити око, аби сусід зовсім осліп — характерна особливість зростаючої української нації. Відсутність або забуття героїв штовхає на героїзацію покидків, брак історії, що бере своє коріння з глибини віків, породжує попит на національну «родословну», що уходить до трілобітів.

• Лише на Галичині, турботливо зачищеній в 1941-1944 роках есесівцями та їх підручними з ОУН-УПА від «неукраїнського елементу», багатовіковий толернатний симбіоз сільского та міського населення був зруйнований. На зміну польській культурній еліті Львова прийшли казкові «укри» з полонин, в наші часи навіть примудрившись записати себе в казаки. Тільки в цьому регіоні, де лише в першій половині двадцятого століття вчорашні лакеї навчились мити руки та пити «господський напій» — каву, досі не знають, що російські сусіди познайомились з цим напоєм, і з іншими благами європейської цивілізації приблизно тоді ж, коли й самі європейці — в епоху Міхаїла, Алєксєя та Пєтра Романових, набагато раніше за байдикувавших на задворках Речі Посполитої карпатських пастухів. Тільки тут, на Галичині, можуть думати, що Австро-Угорська імперія, скасувавши кріпосне право лише на чотирнадцять років раніше Російської, а тортури під час слідства — на п'ятдесят років пізніше, була розвининішою державою, аніж Санкт-Петербурзька монархія.