Грушевський Михайло Сергійович: відмінності між версіями
доповнення |
доповнення |
||
Рядок 23: | Рядок 23: | ||
{{Q|Орієнтація на Московщину, на Росію… справді була присвоєна собі частиною українського громадянства… Провідники українського життя довго стояли під владою гасел «спільної революції»… і я сам не відрікаюся її я скажу різко, але справжніми словами: це духове холопство, холуйство раба, котрого так довго били по лиці, що не тільки забили в нім усяку гідність, але зробили прихильником неволі й холопства, його апольоґетом і панеґіристом.<ref>''Бжеський Р''. [http://diasporiana.org.ua/istoriya/868-mlinovetskiy-r-narisi-z-istoriyi-ukrayinskih-vizvolnih-zmagan-1917-1918-rr/ Нариси з історії Українських Визвольних Змагань 1917—1918 рр.] — Торонто : Чужина (друком Видавництва «Гомін України»), 1970. — Репринтне видання: Тернопіль : Джура, 2014. — С. 15—16.</ref>}} |
{{Q|Орієнтація на Московщину, на Росію… справді була присвоєна собі частиною українського громадянства… Провідники українського життя довго стояли під владою гасел «спільної революції»… і я сам не відрікаюся її я скажу різко, але справжніми словами: це духове холопство, холуйство раба, котрого так довго били по лиці, що не тільки забили в нім усяку гідність, але зробили прихильником неволі й холопства, його апольоґетом і панеґіристом.<ref>''Бжеський Р''. [http://diasporiana.org.ua/istoriya/868-mlinovetskiy-r-narisi-z-istoriyi-ukrayinskih-vizvolnih-zmagan-1917-1918-rr/ Нариси з історії Українських Визвольних Змагань 1917—1918 рр.] — Торонто : Чужина (друком Видавництва «Гомін України»), 1970. — Репринтне видання: Тернопіль : Джура, 2014. — С. 15—16.</ref>}} |
||
{{Q|Литовська зверхність бодай не вносила значних перемін в культурне й національне житє. Польська знищила матеріально й морально ті верхнї верстви, котрими держала ся руська культура, й вони упадають, щоб дати місце шляхтї польській, нїмецькому міщанству.<ref>[http://litopys.org.ua/ Загальний погляд на полїтичну й культурну еволюцію давньої Руси: державний процес, елєменти культурної еволюції, зломаннє полїтичного й культурного житя, значіннє сього факту.] // Історія України-Руси. — Т. ІІІ. — С. 503.</ref>}} |
{{Q|Литовська зверхність бодай не вносила значних перемін в культурне й національне житє. Польська знищила матеріально й морально ті верхнї верстви, котрими держала ся руська культура, й вони упадають, щоб дати місце шляхтї польській, нїмецькому міщанству.<ref>[http://litopys.org.ua/ Загальний погляд на полїтичну й культурну еволюцію давньої Руси: державний процес, елєменти культурної еволюції, зломаннє полїтичного й культурного житя, значіннє сього факту.] // Історія України-Руси. — Т. ІІІ. — С. 503.</ref>}} |
||
=== З промови на похороні січовиків студентського куреня полеглих під Крутами === |
|||
{{Q |
|||
|Цитата = Dulce et decorum pro patria mori! Солодко і гарно вмерти за отчизну — каже латинський поет, поезії котрого були шкільною книжкою тих, котрих тепер ховаємо. Солодко і гарно<ref name="Kruty">http://hrushevsky.nbuv.gov.ua/cgi-bin/hrushevsky/person.exe?&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=elib_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=ID=&S21STR=0000422 Промова під Центральною Радою на похороні січовиків студентського куреня 19 березня 1918 р.</ref>! |
|||
|Коментар = виголошено під Центральною Радою (19 березня 1918 р.) |
|||
}} |
|||
{{Q |
|||
|Цитата = Велике щастя згинути так, в боротьбі, а не дезертирами, не нейтральними, не замішаними в юрбі страхополохами, що безплатними пасажирами силкуються прослизнути в нове царство української свободи. Велике щастя окупити своєю кров'ю забезпечення цієї [[Свобода|свободи]]<ref name="Kruty"/>!}} |
|||
{{Q |
|||
|Цитата = От у цій хвилі, коли провозяться їх домовини перед Центральною Радою, де протягом року кувалась українська державність, з фронтону її будинку здирають російського орла, ганебний знак російської власті над Україною, символ неволі, в котрій вона прожила двісті шістдесят з верхом літ<ref name="Kruty"/>.}} |
|||
{{Q |
|||
|Цитата = Вони щасливі, що могли купити своєю кров'ю такі вартості своєму народові! Батьки, брати, сестри тих, котрих ми сьогодні ховаємо! Стримайте сльози, що котяться з ваших очей, як стримую я. Бо ж ті, котрих ви ховаєте, доступили найвищого щастя — вмерти за [[Батьківщина|отчизну]]! їх слава і вдячна пам'ять про них житиме з нашою свободою разом, серед народу нашого однині і довіку<ref name="Kruty"/>!}} |
|||
== Приписуване == |
== Приписуване == |
||
Рядок 37: | Рядок 50: | ||
== Примітки == |
== Примітки == |
||
{{reflist|2}} |
{{reflist|2}} |
||
{{Поділитися}} |
|||
[[Категорія:Автори-Г]] |
[[Категорія:Автори-Г]] |
||
[[Категорія:Персоналії]] |
|||
[[Категорія:Українські політики]] |
[[Категорія:Українські політики]] |
||
[[Категорія:Українські історики]] |
[[Категорія:Українські історики]] |
Версія за 14:52, 11 лютого 2021
Михайло Грушевський | |
Стаття у Вікіпедії | |
Роботи у Вікіджерелах | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Михайло Сергійович Грушевський (1866–1934) — український історик, політичний діяч, голова Української Центральної Ради, академік ВУАН.
Цитати
Рано набравши охоти до читання, позбавлений дитячого товариства, відірваний від ґрунту, я виростав серед мрій і фантазій, замкненим в собі відлюдком[1]. |
Довго роздумував я над паралелями сеї першої Комуни і тої другої, яка в 46 літ по її розгромі підняла наново червоний прапор..., а засоби і методи, котрими світова буржуазія зломила пролетаріят в 1871 (погроми війська і поліції), повною мірою використала[2]. — «Пам’яті Паризької Комуни» (1921) |
Доки народ живе, живе і його мова. |
Всі вчаться своєї рідної мови, а наша біда така, що треба вчитися її більше, ніж кому іншому. |
Границя між своєю мовою й чужою затирається: рідко коли почує дитина, що великоруська мова, якої вчать її у школі, — мова чужа, інша від її рідної мови. |
Елементи великоросійської мови випирають елементи українські, незвичайно збіднюють українську мову, і, нарешті, діло доходить навіть до повної утрати почуття мови… |
…що сказати про нас, коли глузуємо й відрікаємося чистісінького українського виразу тому тільки, що він для великоросійського вуха зазвучить дивно. |
Подивіться, як слабо розповсюджуються українські газети й журнали, всякі українські видання, які незвичайно малі круги української людності захоплюють, який незвичайно малий процент вводять вони в національну українську течію.[3]. |
…Весь той тяжкий і небезпечний шлях до повного тріумфу наших демократичних і соціальних завдань Українська Народна Республіка мусить пройти самостійно, як незалежна держава…[4] |
Орієнтація на Московщину, на Росію… справді була присвоєна собі частиною українського громадянства… Провідники українського життя довго стояли під владою гасел «спільної революції»… і я сам не відрікаюся її я скажу різко, але справжніми словами: це духове холопство, холуйство раба, котрого так довго били по лиці, що не тільки забили в нім усяку гідність, але зробили прихильником неволі й холопства, його апольоґетом і панеґіристом.[5] |
Литовська зверхність бодай не вносила значних перемін в культурне й національне житє. Польська знищила матеріально й морально ті верхнї верстви, котрими держала ся руська культура, й вони упадають, щоб дати місце шляхтї польській, нїмецькому міщанству.[6] |
З промови на похороні січовиків студентського куреня полеглих під Крутами
Dulce et decorum pro patria mori! Солодко і гарно вмерти за отчизну — каже латинський поет, поезії котрого були шкільною книжкою тих, котрих тепер ховаємо. Солодко і гарно[7]! — виголошено під Центральною Радою (19 березня 1918 р.) |
От у цій хвилі, коли провозяться їх домовини перед Центральною Радою, де протягом року кувалась українська державність, з фронтону її будинку здирають російського орла, ганебний знак російської власті над Україною, символ неволі, в котрій вона прожила двісті шістдесят з верхом літ[7]. |
Вони щасливі, що могли купити своєю кров'ю такі вартості своєму народові! Батьки, брати, сестри тих, котрих ми сьогодні ховаємо! Стримайте сльози, що котяться з ваших очей, як стримую я. Бо ж ті, котрих ви ховаєте, доступили найвищого щастя — вмерти за отчизну! їх слава і вдячна пам'ять про них житиме з нашою свободою разом, серед народу нашого однині і довіку[7]! |
Приписуване
Про Грушевського
Лукавий, хитрий був дідок, |
|||||
— Олександр Олесь |
Грушевський — голова ради. Український соціаліст-революціонер. Колись професор Львівського університету. Старець, витканий зі страху і побоювань, чия застаріла фігура повинна надати Раді благородну іржу поважного сенату. Боязко чіпляється за німецьку владу і виявляє мало симпатії до Австрії. |
|||||
— генерал-майор австрійського генерального штабу Вальдштеттен, 1918[10] |
Примітки
- ↑ Любомир Винар. Автобiографiя Михайла Грушевського з 1926 року, с. 8
- ↑ Промови лауреатів премії Фундації Антоновичів Юрій Шаповал
- ↑ Ховрич С. Чому проблеми, порушені понад сто років тому, залишилися невирішеними? // День: Щоденна Всеукраїнська газета. — № 224–225 (3867 — 3868). — 2012. — С. 13.
- ↑ а б Незалежність №1: Коли Грушевський насправді її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти, Історична правда
- ↑ Бжеський Р. Нариси з історії Українських Визвольних Змагань 1917—1918 рр. — Торонто : Чужина (друком Видавництва «Гомін України»), 1970. — Репринтне видання: Тернопіль : Джура, 2014. — С. 15—16.
- ↑ Загальний погляд на полїтичну й культурну еволюцію давньої Руси: державний процес, елєменти культурної еволюції, зломаннє полїтичного й культурного житя, значіннє сього факту. // Історія України-Руси. — Т. ІІІ. — С. 503.
- ↑ а б в г http://hrushevsky.nbuv.gov.ua/cgi-bin/hrushevsky/person.exe?&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=elib_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=ID=&S21STR=0000422 Промова під Центральною Радою на похороні січовиків студентського куреня 19 березня 1918 р.
- ↑ Про укр-журналістику
- ↑ Олександр Олесь, «1918 рік»
- ↑ Крах германской оккупации на Украине. (По документам оккупантов), с. 116