Грушевський Михайло Сергійович: відмінності між версіями
м доповнення |
доповнення |
||
Рядок 29: | Рядок 29: | ||
== Про Грушевського == |
== Про Грушевського == |
||
{{Q|Лукавий, хитрий був дідок, |
|||
Любив неправду й зраду… |
|||
Закликав німців в наш куток, |
|||
Звалив Центральну раду<ref>Олександр Олесь, [http://pysar.net/virsz.php?poet_id=50&virsz_id=140 «1918 рік»]</ref>.|[[Олександр Олесь]]}} |
|||
{{Q|Грушевський — голова ради. Український соціаліст-революціонер. Колись професор Львівського університету. Старець, витканий зі страху і побоювань, чия застаріла фігура повинна надати Раді благородну іржу поважного сенату. Боязко чіпляється за німецьку владу і виявляє мало симпатії до Австрії.|генерал-майор австрійського генерального штабу Вальдштеттен, 1918<ref>[http://mnib.malorus.org/kniga/564/ Крах германской оккупации на Украине. (По документам оккупантов)], с. 116</ref>||<!-- Грушевский — председатель рады. Украинский социалист-революционер. Прежде профессор Львовского университета. Старец, сотканный из страха и опасений, чья дряхлая фигура должна придать раде благородную ржавчину почтенного сената. Боязливо цепляется за германскую власть и обнаруживает мало симпатии к Австрии -->}} |
{{Q|Грушевський — голова ради. Український соціаліст-революціонер. Колись професор Львівського університету. Старець, витканий зі страху і побоювань, чия застаріла фігура повинна надати Раді благородну іржу поважного сенату. Боязко чіпляється за німецьку владу і виявляє мало симпатії до Австрії.|генерал-майор австрійського генерального штабу Вальдштеттен, 1918<ref>[http://mnib.malorus.org/kniga/564/ Крах германской оккупации на Украине. (По документам оккупантов)], с. 116</ref>||<!-- Грушевский — председатель рады. Украинский социалист-революционер. Прежде профессор Львовского университета. Старец, сотканный из страха и опасений, чья дряхлая фигура должна придать раде благородную ржавчину почтенного сената. Боязливо цепляется за германскую власть и обнаруживает мало симпатии к Австрии -->}} |
||
Версія за 22:02, 20 січня 2021
Михайло Грушевський | |
Стаття у Вікіпедії | |
Роботи у Вікіджерелах | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Михайло Сергійович Грушевський (1866–1934) — український історик, політичний діяч, голова Української Центральної Ради, академік ВУАН.
Цитати
Рано набравши охоти до читання, позбавлений дитячого товариства, відірваний від ґрунту, я виростав серед мрій і фантазій, замкненим в собі відлюдком[1]. |
Довго роздумував я над паралелями сеї першої Комуни і тої другої, яка в 46 літ по її розгромі підняла наново червоний прапор..., а засоби і методи, котрими світова буржуазія зломила пролетаріят в 1871 (погроми війська і поліції), повною мірою використала[2]. — «Пам’яті Паризької Комуни» (1921) |
Доки народ живе, живе і його мова. |
Всі вчаться своєї рідної мови, а наша біда така, що треба вчитися її більше, ніж кому іншому. |
Границя між своєю мовою й чужою затирається: рідко коли почує дитина, що великоруська мова, якої вчать її у школі, — мова чужа, інша від її рідної мови. |
Елементи великоросійської мови випирають елементи українські, незвичайно збіднюють українську мову, і, нарешті, діло доходить навіть до повної утрати почуття мови… |
…що сказати про нас, коли глузуємо й відрікаємося чистісінького українського виразу тому тільки, що він для великоросійського вуха зазвучить дивно. |
Подивіться, як слабо розповсюджуються українські газети й журнали, всякі українські видання, які незвичайно малі круги української людності захоплюють, який незвичайно малий процент вводять вони в національну українську течію.[3]. |
…Весь той тяжкий і небезпечний шлях до повного тріумфу наших демократичних і соціальних завдань Українська Народна Республіка мусить пройти самостійно, як незалежна держава…[4] |
Орієнтація на Московщину, на Росію… справді була присвоєна собі частиною українського громадянства… Провідники українського життя довго стояли під владою гасел «спільної революції»… і я сам не відрікаюся її я скажу різко, але справжніми словами: це духове холопство, холуйство раба, котрого так довго били по лиці, що не тільки забили в нім усяку гідність, але зробили прихильником неволі й холопства, його апольоґетом і панеґіристом.[5] |
Литовська зверхність бодай не вносила значних перемін в культурне й національне житє. Польська знищила матеріально й морально ті верхнї верстви, котрими держала ся руська культура, й вони упадають, щоб дати місце шляхтї польській, нїмецькому міщанству.[6] |
Приписуване
Про Грушевського
Лукавий, хитрий був дідок, |
|||||
— Олександр Олесь |
Грушевський — голова ради. Український соціаліст-революціонер. Колись професор Львівського університету. Старець, витканий зі страху і побоювань, чия застаріла фігура повинна надати Раді благородну іржу поважного сенату. Боязко чіпляється за німецьку владу і виявляє мало симпатії до Австрії. |
|||||
— генерал-майор австрійського генерального штабу Вальдштеттен, 1918[9] |
Примітки
- ↑ Любомир Винар. Автобiографiя Михайла Грушевського з 1926 року, с. 8
- ↑ Промови лауреатів премії Фундації Антоновичів Юрій Шаповал
- ↑ Ховрич С. Чому проблеми, порушені понад сто років тому, залишилися невирішеними? // День: Щоденна Всеукраїнська газета. — № 224–225 (3867 — 3868). — 2012. — С. 13.
- ↑ а б Незалежність №1: Коли Грушевський насправді її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти, Історична правда
- ↑ Бжеський Р. Нариси з історії Українських Визвольних Змагань 1917—1918 рр. — Торонто : Чужина (друком Видавництва «Гомін України»), 1970. — Репринтне видання: Тернопіль : Джура, 2014. — С. 15—16.
- ↑ Загальний погляд на полїтичну й культурну еволюцію давньої Руси: державний процес, елєменти культурної еволюції, зломаннє полїтичного й культурного житя, значіннє сього факту. // Історія України-Руси. — Т. ІІІ. — С. 503.
- ↑ Про укр-журналістику
- ↑ Олександр Олесь, «1918 рік»
- ↑ Крах германской оккупации на Украине. (По документам оккупантов), с. 116