Марценюк Тамара Олегівна: відмінності між версіями
Немає опису редагування |
категоризація Мітка: редагування коду 2017 |
||
Рядок 30: | Рядок 30: | ||
[[Категорія:Персоналії]] |
[[Категорія:Персоналії]] |
||
[[Категорія:Українські соціологи]] |
[[Категорія:Українські соціологи]] |
||
[[Категорія:Українські феміністки]] |
|||
[[Категорія:Гендерні дослідники(-ці)]] |
[[Категорія:Гендерні дослідники(-ці)]] |
||
[[Категорія:Жінки]] |
[[Категорія:Жінки]] |
||
[[Категорія:Український фемінізм]] |
[[Категорія:Український фемінізм]] |
||
[[Категорія:Феміністки]] |
Версія за 21:52, 13 грудня 2020
Тамара Марценюк | |
Стаття у Вікіпедії |
Тамара Марценюк (нар. 2 липня 1981) — українська соціологиня, гендерна дослідниця, кандидатка соціологічних наук, доцентка кафедри соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія» Авторка книг «Чому не варто боятися фемінізму», «Гендер для всіх. Виклик стереотипам», «Захисники галактики: влада і криза в чоловічому світі».
Цитати
За останні століття статус жінок помітно змінився. Те, що ми зараз сприймаємо як данність – можливість навчатися в університеті, право на спадок, виборче право, працевлаштування на ринку праці, репродуктивне планування тощо – виборювалося протягом довгих років у різних країнах світу. Якраз фемінізму – явищу малознаному і «страшному» для більшості суспільства – слід завдячувати у такому прогресі. Протягом кількох століть активістки і активісти феміністичного руху доводили (і досі продовжують це зробити), що жінка – це теж людина[2]. |
Люди, які змушені воювати, очікують, що у цивільному житті, коли вони повернуться, суспільство не буде корумпованим, мілітарним і агресивним. Ідеї фемінізму якраз дуже підходять для такої позиції, адже фемінізм бореться за рівні права і можливості, проти насильства і агресії (які стають дуже актуальними у часи війни)[1]. |
Маскулінність – це більш жорсткий і вужчий конструкт, ніж фемінність. Сучасні жінки довго боролися за свій зовнішній вигляд, але вони вибороли собі право виглядати, як хочуть. Жінка може виглядати і суперфемінно і досить маскулінно: в костюмі, в штанах тощо. І не буде суспільного осуду... А чоловіки, натомість, навряд чи легко одягнуть рожеві спіднички[3]. |
Не всі можуть бути героями. І завжди є питання: від кого ми рятуємо цей світ? Часто чоловіки рятують жінок від інших чоловіків. Виходить – чоловіки рятують світ від самих себе[4]. |
У пострадянському українському суспільстві термін фемінізм стає відомим, передусім, завдячуючи дослідницям і дослідникам із літературознавчих студій. Зокрема, відомою феміністкою була літературознавиця Соломія Павличко (1958-1999), докторка філологічних наук, професорка Києво-Могилянської академії[2]. |
Фемінізм як організований жіночий рух, ідеологія і культурна традиція виник в Україні у 80-х роках 19 століття. Першою жіночою організацією вважається «Товариство руських женщин», засноване у 1884 році в Станіславі (тепер Івано-Франківськ) письменницею і феміністкою Наталею Кобринською (1855-1920). У 1887 році вийшов перший жіночий альманах «Перший вінок», виданий Кобринською разом із Оленою Пчілкою. У серії «Жіноча бібліотека» Кобринська видавала твори для жінок, написані жінками[2]. |
Чоловіки бояться фемінізму, бо не хочуть втрачати свої привілеї, які мають завдяки усталеним гендерним ролям. З іншого боку, у контексті ціни, яку чоловіки платять за привілейоване становище, слід говорити про кризу маскулінності. Криза маскулінності — це нездатність чоловіків відповідати суспільним очікуванням до них, результатом чого часто стають так звані деструктивні суспільні практики — самогубство, ризикована поведінка, погане здоров’я, алко- і наркозалежність тощо[1]. |
Чоловіки можуть змінюватися. На мою думку, треба рухатися до конструктивного способу виходу з кризи маскулінності. Усе більше чоловіків починають сповідувати ідеї рівних прав і можливостей[4]. |
Примітки