Юрій Тарнавський: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіцитат
Вилучено вміст Додано вміст
Piznajko (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
оформлення
Рядок 43: Рядок 43:


{{Поділитися}}
{{Поділитися}}
{{DEFAULTSORT:Тарнавський Юрій}}

[[Категорія:Автори-Т]]
[[Категорія:Автори-Т]]
[[Категорія:Українські письменники]]
[[Категорія:Українські письменники]]

Версія за 01:42, 10 грудня 2020

Юрій Тарнавський
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Ю́рій Тарна́вський (нар. 1934) — український та американський поет та прозаїк, один із засновників Нью-Йоркської групи, та співзасновник і співредактор її літературно-мистецького часопису «Нові Поезії».

Цитати

  •  

Жанр мініроману, яким написано трилогію «Ефект плацебо», майже емблематично постмодерний – структура базована на асоціятивності, прогалини в розповіді, змішання стилю розповіді від прози до драматичного діалогу до поезії, і безперервна гра із читачем різної форми алюзіями. Збірка «Modus Tollens» англійською з підзаголовком Improvised Poetic Devices («Імпровізовані поетичні пристрої»), у якій я примушую читача бути активним співавтором, це теж емблематично постмодерністський твір. Отже, так, я думаю, що я модерніст, який став постмодерністом[1].

  •  

За ті десятки років, які я пишу, я навчився дотримуватися принципу «пиши те, що тебе радує, і не пиши нічого іншого». Так я принаймні задовольню себе. Ця настанова привела мене до відкриття жанру мініроману, в якім я покладаюся на короткі уступи прози й послуговуюся неґативним текстом, тобто упуском важливої інформації, яку читач мусить сам собі постачити. Форма запитань і відповідей є варіянтом цього підходу. Без застосування її я не зміг би був написати роман[1].

  •  

Крім роману «Менінґіт», де частина тексту автобіографічна, жодна з моїх книг художної прози не базована на фактах з мого життя. Це повністю розв’язує мені руки, і я можу видумувати, що хочу, щоб радувати читача. Факт, що я не міг упоратися з цією темою, муляв мене дуже і я чувся неадекватним. Що я за письменник, я думав, коли не можу описати свого дитинства[1]?

  •  

Мені здається, що моя творчість природно розвивається від класичного модернізму – строге дотримування форми вільного вірша та екзистенціалізм в поезії (збірка «Життя в місті») і сюжетна форма й екзистенціалізм у прозі (роман «Шляхи») – до постмодернізму – мовні експерименти й нераціональність у поезії («Без Еспанії») і теж мовні експерименти та несюжетна форма в прозі (романи «Менінґіт», що побудований із окремих оповідань, та «Три бльондинки і смерть», що побудований на нумерології, обидва написані штучною мовою)[1].

  •  

Найбільш очевидно постмодерністичними моїми творами є п’єси з гексалогії «6х0», що взоруються на класичну грецьку драму. Одну із них, «Не Медею» я переклав англійською, і вона вийшла друком і була поставлена у відомому аванґардному нью-йоркському театрі «Мабу Майнз»[1].

  •  

Справжній літературний твір — це елеґантно доказана теорема[2].

  •  

Технологічні студії та праця привчили мене присвячувати увагу формі, і я переніс це в літературу. Для мене це важливо, і я думаю, що це робить мою творчість цікавішою, додає їй самобутності[2].

  •  

Улюблений мій жанр – проза, але у свої прозові твори, як я сказав, я включаю і драму і поезію, і ставлюся в них до мови твору так само уважно, як до мови у вірші. І взагалі, у своїх прозових творах, коли треба, я покладаюся на техніку поезії, оскільки вона така потужна[1].

  •  

У своїй статті «Модернізм – це теж гуманізм», я висуваю тезу, що існують два види літературного постмодернізму – художній, себто твори, що мають мистецьку вартість, і комерційний, що її, по суті, не мають, а написані для суто комерційних цілей, такі, як творчість Умберто Еко. Мистецький постмодернізм за цією тезою, це остання фаза модернізму, яка включає багато характеристик класичного модернізму 20–30-х років на додачу до нових елементів[1].

  •  

Часом «великих романів» було ХІХ століття, особливо в англійській, французькій і російській літературах. Намагання перенести це в пізніші молодші літератури недоречно. [...] А чи роман помер? Якщо уважати романом роман ХІХ століття, то думаю, що так, він помер. І нехай буде йому земля пером, а не машинкою до писання чи комп’ютером[1].

Цитати з віршів

  • Вечір горить синім полум'ям,
холодним, німим, присипляючим:
хімічна реакція одного дня,
оксидація життєвого прагнення[3].
(«Думки про мою смерть»)
  • Жінка, що божеволіє,
годуючи публічні телефони, з роззявленими ротами,
в якої очі міняться, як газ, і на голові б’ють крила з волосся,
притягає тебе нитками
свого мозку, що обертається, як клубок,
і ти женеш крізь трясовину ночі,
фурії проколюють твій карк
голками слини, місяць
дивиться байдуже одним оком,
і погоня ця реве,
як молоді могили з розпореними животами[4].
  • Твоє лице
    заболочене нiччю,
    усмiшки павутиння
    у кутиках уст.

У кольорi очей
простяглася вiддаль,
в шуканнi якої
загубилося твоє серце[5].
(«Автопортрет»)

  • Tвоє літо починається рано, з’являється, як гук,
    що несеться з усіх боків, підкоряє собі тендітність зелені,
    розбиває скло святинь акваріїв,
    плящини життєдайної олії[6].

Примітки