Соловей Елеонора Степанівна

Елеонора Соловей

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Елеоно́ра Степа́нівна Солове́й (у шлюбі Гончарик, с. Верхні Хологори Бричанського району, Молдова) — український літературна критикиня, літературознавиця. Доктор філологічних наук, професор. Членка Національної спілки письменників України. Членка Українського ПЕН.

Цитати

Маємо культивувати інформаційну «перебірливість», навіть «снобізм»: тільки авторитетні й відповідальні джерела, в жодному разі не споживати «що попало», «що дають», усвідомлювати оту токсичність, не вештатися мережами навмання — там багато «зарази». З другого боку є небезпека замкнутися у своєму інформаційному «кубельці», затишно облаштуватися у колі друзів-однодумців. Такий собі інформаційний карантин. А як же ті співвітчизники, котрі споживають інформаційну отруту, котрі перемогли нас чисельно, відкинули на роки й роки назад і досі стоять на своєму? Опонувати їм конче потрібно, а для того, принаймні фахово покликані люди мають заглядати й до тих смітників — знати ворога на ім’я та в обличчя.

Ми ведемося на корисливу пропаганду, споживаємо неякісний інформаційний продукт, дозволяємо маніпулювати нами, ніяк не виростемо з патерналістських уявлень: очікувань когось такого, хто прийде і все нам «порішає». І знаєте, такий «стан умів» напряму з нечитанням пов’язаний... А тим часом відійшли в засвіти наші мудреці з групи «Перше грудня» — Любомир Гузар, Євген Сверстюк, Мирослав Попович, Володимир Панченко. Якби вони залишалися з нами — хтозна, може, не опинилися б ми в ряду країн, які колись, до винайдення «політкоректності», неофіційно іменувалися «придуркуватими»...

Насправді коло улюблених поетів у мене широке: Микола Зеров, Максим Рильський, Євген Плужник, Леонід Первомайський, Сава Голованівський, Василь Мисик, Ігор Муратов, Микола Бажан, Ліна Костенко, Ірина Жиленко, Василь Герасим’юк, Маріанна Кіяновська, Мирослав Лаюк, Галина Крук — мушу зупинитися, хоч це далеко не всі. А ще бодай чільна трійця поетів-класиків: Шевченко, Леся Українка, Франко. Там стільки «недочитаного», там стільки всього резонує із сучасністю, потребує перечитання! — Про улюблених поетів

Про тенденції саме останнього часу говорити складно: вони ще не цілком проявилися, з більшої відстані наші враження можуть не підтвердитися. Натомість триває вже багато років прикра роз’єднаність, «розшарованість» сучасної української літератури на осібні й несполучні між собою «тусовки». Дуже умовно позначмо це як «тусовку» Національної спілки письменників і теперішнього українського ПЕНу.

Свого часу всім здалося, що треба безоглядно перегорнути сторінку, відкинути все радянське, що там і нема нічого вартісного, лише корнійчуки та пізні тичини. Потім виявилося, що панорама цілої літератури та й культури загалом далебі не така безрадісна — і це незважаючи на страхітливі репресії! До того ж суттєво доповнили картину митці з діаспори. А проте тяглість так і не було відновлено, досі є любителі робити закиди письменникам тієї доби (не завжди навіть і ґрунтовані на фактах), демонстративне «нерозрізнення» їх стало ледь не правилом. А вони, натомість, таки доволі різні.

Стало ледь не модним зізнаватися в нечитанні, мало не хизуватися цим. Мені це особливо прикро не лише як людині «книжній» за фахом і за натурою: мої дитинство та юність припали на часи, коли мало не ціле суспільство читало, бібліотеки були місцем людним, а плакати у книгарнях запевняли, що «книжка найкращий подарунок», і з тим були на диво солідарні дуже багато людей. Але це було так давно, ще до телевізорів: вони ще тільки з’являлися, та й то, десь не в нас, і людство безжурно впустило їх у свої оселі.

Старомодним, либонь, можна вже проголосити й «золоте правило етики», та й саму етику заразом. Знаменний курйоз: суперпопулярний ізраїльський професор, автор світових бестселерів Юваль Ной Харарі у книжці «21 урок для 21 століття» один із «уроків» присвятив саме постправді, ілюструючи це явище російською анексією Криму. Однак у російському перекладі з відома автора путінську версію цих подій («іхтамнєт») було замінено... на Трампа, який, за підрахунками газети Washington Post, припустився неймовірної кількості неправдивих публічних заяв. Як мовиться, коментарі тут зайві.

Про опірність культури (2023)

Зі збірки «Воєнний стан: антологія», передмова Валерія Залужного, 2023.

Влітку в Музеї народного декоративного мистецтва була виставка «Український фенікс. Васильківська майоліка», там був і «зірковий» півник, який на той час уже став темою незліченних мемів та ілюстрацій, починаючи з малюнка Олександра Грехова «Тримаймося»; тоді ж вийшла казка Олександра Михеда «Котик, Півник, Шафка». Давня народна казка звалася «Котик і півник», але у розбомбленій багатоповерхівці тієї ж таки Бородянки рятувальники знайшли реальну кицю. І поки з’ясувалося, що її ім’я Глорія, рятівники нарекли її Шафою… Казка не зовсім про це, але і про це також – у тому сенсі, що, як мовив поет, перекладач та есеїст Остап Сливинський, нині вся наша культура працює як єдиний організм, має «єдиний кровообіг», це подібно до якоїсь мобілізації, аби здійснити необхідний прорив до мети.

Бородянського півника скульптор [Олександр Сердюк] назвав «символом української величі та самобутності», який надихає на боротьбу і перемогу. А ще цей бородянсько-васильківський півник нагадав усім, що етнічні мотиви і натуральні матеріали – то особливі енергії та вібрації. І вони теж – про нашу ідентичність та про опірність культури.

Джерела

• Воєнний стан: антологія. — Чернівці: Видавець Померанцев Святослав, 2023. — 368 с. — ISBN 978-617-8024-39-0