Сни з колодязя (роман)

«Сни з колодязя»— роман сучасної української письменниці Алли Рогашко, опублікований 2019 року.

Цитати із твору

Пізнавши темні сторони власних особистостей, навчились бачити світле, зосереджуватись на тому світлі. Тоді темрява розсіювалась і щезала. .

Коли усамітнюєшся в особливому місці, тоді сама доля скеровує, веде.

...може, саме та родинна історія й утримала цей дім від руйнування? І завдяки неймовірним містичним зусиллям душ колишніх власників дім уцілів задля того, аби новий власник зміг поселитись у ньому й зберегти ту історію? Гідно її представити світові. Хтозна. .

У кожної родини є свої секрети і свої “скелети у шафі”. Скелет у шафі родини Сосновських вони вже зайшли. Лишилось розкрити його секрет....

В якому часовому просторі вони перетнулись? То він потрапив у її минуле чи вона у своєму сні прийшла в його майбутнє? А може, на невизначений час минуле перетнулось із майбутнім у якомусь іншому, ірраціональному вимірі? .

Старі будинки теж мають пам’ять. Вони є вимушеними свідками всіх подій, що відбуваються у них. Особливо чутливі вони до таємниць. Таємниці, якщо їх не оповіда́ти комусь і лишити поміж порожніми стінами, застигають, завмирають і всотуються у камінь. І коли раптом хтось опиняється в таких будинках, порушує ту завмерлу тишу й своєю присутністю зазіхає на мовчазну застиглість, то з’являється ймовірність, що стіни вивільнять накопичену інформацію. Старі будинки захочуть повідати прийшлому гостю бодай якусь одну чи кілька таємниць, звільнившись нарешті від багатолітньої застиглості. Звісно, за певної умови: якщо відчують, що гість на те заслуговує. Він має бути особливим. Як тільки будинки те відчують, намагатимуться усілякими можливими і неможливими засобами подавати знаки, робити підказки, навіювати думки і зрештою таки віддадуть те, від чого прагнуть звільнитись .

Таке життя. Поряд із приємним і світлим завжди блукає темне і недобре, силкуючись занапастити й затемнити...» .

Цитати про роман

	У «Снах з колодязя» Алли Рогашко реальне / уявне, правдиве / вигадане, минуле / майбутнє перетинаються, схрещуються, сплутуються, тож нерідко межа між ними є хисткою й сумнівною… Можна вчащати в гості з одного світу в інший, надсилати листи з минувшини у прийдешнє, згадуючи про зустріч із ще не народженою постаттю, можна відшукати згадку про себе в епістолах столітньої давності, силою голосу коригувати далеке й перебуте, отримувати в ньому підказки, прозирати знаки для буття власного… Можна бачити «сон уві сні», проживати його, огортаючись сивим маревом, гублячи твердь під ногами і летіти у «глибоку чорну прірву» (Матвій). Можна ставити собі діагноз і боятися повернення «випадів» «з реальності кудись у інші виміри, в яких себе не пам’ятає і не знає» (Мирослава). Символічним сенсом у романі наділена міфологема колодязя. Останній слугує своєрідним «порталом», що єднає світи, часи, долі, душі, родини… Колодязь виконує функцію медіатора на кшталт Світового дерева. У романі А. Рогашко таємниця живе на долішньому (на кшталт підвального) поверсі, то й тут паралелі вимовні. Серед інших аналогій – зв’язок між світами; жіночі кістяки, таємниці яких належить розгадати героям-сучасникам; фемінні душі, котрі потребують визволення й упокоєння, впродовж тривалого часу не знаходячи собі притулку на порубіжжі світів – у так званому міжсвітті…. — З рецензії
	— Ганна Клименко-Синьоок