Перейти до вмісту

Смілянець Марина Сергіївна

Матеріал з Вікіцитат
Смілянець Марина Сергіївна
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Марина Сергіївна Смілянець (народилася 12 жовтня 1992, м. Київ) — українська драматургиня, сценаристка, театральна діячка, журналістка. Авторка понад 15 п'єс для дітей та дорослих, більшість з яких поставлені на сценах столичних театрів («Золоті ворота», «Актор», Театр на Лівому березі, Національний драматичний театр ім. Лесі Українки, ЦМ «Новий український театр», PostPlay), на сценах театрів України (в Запоріжжі, Коломиї, Миколаєві, Тернополі, Ужгороді, Чернівцях), та за кордоном (Бристоль, Мюнхен, Рига). Заступниця директора у Центрі мистецтв Новий український театр (з 2018-го)

Цитати

[ред.]
  •  

Загалом, мої твори — це накопичення особистих переживань, прожитих у вигаданих історіях. Я створюю героїв, які допомагають мені подивитися на ситуацію з різних боків та знайти відповідь на запитання, що хвилюють. І я вірю, що, розважаючи, можна говорити на важливі теми. Однак важливим є почуттям гумору самого автора, щоб жарти були не пласкими, а мали певну інтелектуальну основу, відповідні межі і такт. Я б хотіла, щоб мої п’єси викликали у публіки сміх не через те, що її «лоскочуть», а через те, що глядачі впізнають себе чи знайому їм ситуацію зі сторони.

  •  

Мрію про світове визнання саме як український автор. І це для мене важливо!

[1]

  •  

У своїй п’єсі я хотіла показати, що головне це не боятися мріяти, не боятися роботи сміливі вчинки, завжди залишатися самим собою, а не бути сліпим виконавцем волі соціуму. У кожної людини повинен бути свій стержень, адже кожна особистість унікальна і неповторна по своєму.

  •  

Хотілося, щоб глядачі зрозуміли, аби їхнє життя не пройшло так, як у героїв вистави, треба робити все для того, аби бути поруч з коханими людьми, як можна довше, частіше, і попри всі обставини. Не потрібно втрачати час на страхи і думки про те, що подумають інші. Головне це любов і за неї треба боротися. І насамперед потрібно прислухатися саме до голосу свого серця.

[2]

Посилання

[ред.]