Сивуха Юрій Петрович
| Сивуха Юрій Петрович | |
 Стаття у Вікіпедії
|
Юрій Петрович Сивуха (13 січня 1958, Мала Данилівка, Дергачівський район, Харківська область, Українська РСР, СРСР) — радянський та український футболіст, воротар. Вихованець харківського футболу. Майстер спорту СРСР (з 1977 року). Легенда футбольного клубу «Металіст» (Харків). Екс-воротар молодіжної збірної СРСР.
Цитати
[ред.]«У Динамо я прийшов у 1977 році, ще зовсім молодим. А Михайло Фоменко на той час уже був одним із провідних футболістів – зіркою. Я бачив його ігри наживо. Що сказати – це футболіст з великої літери. Він був чіпким, розумним, тактично грамотним захисником. |
«З його слів я колись почув парадоксальні слова: дає, наприклад, тренер тактичний план на гру, але на полі все йде не так. Ось тоді футболісти самі перебудовувались. Поговорять між собою і вносять корективи. Це – ознака хорошого колективу і справжньої команди. |
«Ні для кого не відкрию секрет, якщо відповім таким чином: необхідно мати Божий вроджений дар, помножений на щоденну роботу «до сьомого поту»». — про як стають класними воротарями в ексклюзивному інтерв’ю газеті «Команда» Интервью из прошлого. Юрий Сивуха: «Хотел выучиться на директора ресторана» (30 жовтня 1998 року) |
«Для багатьох хлопчаків, котрі всією душею любили футбол, кумирами значилися в основному гравці нападу або збірної команди СРСР, або провідних клубів країни. Забиті ними м'ячі обговорювалися під час дворових баталій, і кожен з нас прагнув наслідувати їх. |
«Чесно кажучи, навчаючись у школі, я не підозрював про існування ні спортінтернатів, ні ДЮСШ. Лише від старших хлопців дізнався про прийом до футбольної секції при товаристві Трудові резерви і разом із ними подався записуватися. Потрапив до рук свого першого справжнього вчителя — Кіма Івановича Нікішкіна, який взявся ліпити з Юрочки футболіста. |
«Так, хоч іспити в інститут я таки складав. Але громадське харчування не прийняв мене у свої стрункі лави. Білети я вчив, дивлячись на екран телевізора, де транслювалися футбольні матчі, і через те, що в білетах не значилися питання спорту, успішно завалив іспити». — про те, як не вступив до омріяного інституту в ексклюзивному інтерв’ю газеті «Команда» Интервью из прошлого. Юрий Сивуха: «Хотел выучиться на директора ресторана» (30 жовтня 1998 року) |
«У групі підготовки, куди мене запросив Олег Ошенков. Справа в тому, що на одному турнірі в Дніпропетровську я був помічений місцевими тренерами і отримав пропозицію «переглянутися» у дублі Дніпра. Що й казати, подія для мене хвилююча. Але на випередження зіграв Олег Олександрович, надіславши за мною темної ночі клубний харківський автобус. |
«З «Металістом» я встиг потренуватися лише на передсезонному зборі, де потрапив під творчий початок легендарного голкіпера Антона Леонардовича Ідзковського. Його уроки - перші професійні в моєму житті, а робочі поради, наче аксіоми, відкладалися в пам'яті. На цих же тренувальних заняттях познайомився та потоваришував із Юрієм Суслопаровим, Володимиром Безсоновим, Валентином Крячком, Володимиром Лінке, Сергієм Балтачою. |
«Справа в тому, що багато хлопців того складу вже пройшли випробування вогнем у першості Європи, де також святкували перемогу. Командочка виглядала що треба. Недарма згодом Хідіятуллін, Каплун, Безсонов, Балтача, Баль, Крячко поповнили національну збірну Союзу. |
«Гальмувався я в олімпійській збірній Салькова. У воротах команди займали місце досвідчені воротарі. Я тренувався поруч із ними, але тільки доти, доки не отримав серйозної травми плеча. Після лікування виклику до збірної більше не отримав…» — про те, що завадило пройти етапом молодіжна — Олімпійська — перша збірна в ексклюзивному інтерв’ю газеті «Команда» Интервью из прошлого. Юрий Сивуха: «Хотел выучиться на директора ресторана» (30 жовтня 1998 року) |
«Після двох років служби у Києві повернувся до рідного Харкова, який стартував у першій союзній лізі. До складу потрапив одразу, бо зміг надати гідну конкуренцію В'ячеславу Двуреченському. |
«За всіх часів футболісти мали популярність, і ми ніколи не були обділені увагою. Звичайно, приємно усвідомлювати, що тебе знають, намагаються наслідувати. Ну а про саму славу не замислювалися, колись було». — про підтримку вбольіальників у ексклюзивному інтерв’ю газеті «Команда» Интервью из прошлого. Юрий Сивуха: «Хотел выучиться на директора ресторана» (30 жовтня 1998 року) |
«Справді, фінал із Торпедо, де ми перемогли — 2:0, пройшов без моєї участі. Отримана напередодні травма ноги хвилювала мене до початку поєдинку, і я вважав за свій обов'язок підійти до Лемешка. Вважаю, що вчинив правильно — Кутепов, який замінив мене, відстояв просто здорово, і підсумковий рахунок тому свідчення». — про те, чому не грав у фіналі Кубка СРСР 1988 року, коли кришталева кубкова ваза перекочувала до Харкова в ексклюзивному інтерв’ю газеті «Команда» Интервью из прошлого. Юрий Сивуха: «Хотел выучиться на директора ресторана» (30 жовтня 1998 року) |
«Найімовірніше, так. Я розумів, що моя кар'єра наближається до завершення і настав час задуматися про день завтрашній. Крім того, нові ринкові відносини в українському футболі стали для мене якимось потрясінням. Я не міг звикнути до думки, що хлопці без досвіду, майстерності, цілеспрямованості йшли у футбол заради грошових знаків. |
«У 1989 році мені було запропоновано залишити харківський Металіст з досі незрозумілих причин. Визнаний найкращим воротарем турніру в Тбілісі, повертаюся з командою до рідного міста та дізнаюся, що більше їй не потрібний. Пояснень так і не отримав, натомість познайомився у місцевих газетах із статтею, де мені пришили білими нитками «порушення спортивної дисципліни». Подумалося тоді — ось тобі, Юро, і подяка за 10 років служби харківському футболу. |
Примітки
[ред.]
