Сестрині дзвони

«Сестрині дзвони» — містичний роман норвезького письменника Ларса Міттінґа, який поєднує елементи норвезького фольклору та модернізму. Події відбуваються в віддаленій, похмурій місцевості, де релігійні забобони та загадкові явища формують долі персонажів. Роман охоплює кілька поколінь родини Гекне та їхні історії, сповнені непотамованих пристрастей, спроб зберегти те, що є найціннішим, а також неминучих втрат і змін у непевні часи. Книжка досліджує взаємодію між минулим і майбутнім, спадковістю і вибором, долею і вільною волею, через густо переплетені сюжетні лінії, що змушують читача осмислювати вплив містичних і реальних подій на життя героїв.

Цитати

Доведеться терпіти холоднечу. І холод, і спогад про втрачену надію, яка ось-ось постане перед очима. Доведеться і це витерпіти, як і решту життя. Будь ласкава, мирися з долею. Інакше вже не буде. Ось вона сиділа найхолоднішого дня в році в найхолоднішій оселі Бога. Їй хотілося теплішого одягу, їй бажалося коханого, та навряд чи він їй дістанеться. Вона жадала літа. Літо, урешті-решт, таки настане, хоча б ця мрія здійсниться, на відміну від теплої одежини й коханого. Літо замінить і те, й інше. Сонячне тепло, шерех у кронах осик. Вимитися до скрипу шкіри й блукати босоніж, куди очі дивляться.

Тільки-но суспільство перестає давати собі раду з плеканням життєвих умов, першою страждає культурно-історична мораль. Єгипетські грабіжники гробниць століттями розпродували стародавні скарби; такий уже хід історії. Достатньо однієї окремо взятої людини, у якій голод якоїсь миті візьме гору над здоровим розумом, і — пафф! — скарб, якому чотири тисячі років, уже таємно проданий на базарі.

Усе усталено тут споконвіку, батьками й священниками. Завжди чоловіками. Кожнісінька крона проходила через їхні руки. Усі їхні помисли стосувалися лише корисних набутків. Начеб не існувало у світі свободи й величі, начеб вони протекли крізь замерзлі пальці, начеб їх, мукаючи й кудкудакаючи, затоптали корови та кури. Веретено як крутилося, так і крутиться далі, про витончене шитво годі й думати.

Потрібна сильна воля, щоб поїхати, і не менш сильна воля, щоб залишитися.

Я погашу сяяння Великого Воза заради промінця газового світильника, я вкрию пітьмою Велику Ведмедицю, щоб цілуватися під вуличними ліхтарями.