Сенічкін Руслан Вікторович

Сенічкін Руслан Вікторович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Руслан Вікторович Сенічкін (27 вересня 1979, Дніпро, Українська РСР, СРСР) — український телеведучий. Незмінний ведучий ранкового шоу «Сніданок з 1+1» на телеканалі 1+1 Україна. Встановив рекорд на українському телебаченні «Найтриваліший термін роботи ведучого ранкового проєкту — 13 років». Разом з Людмилою Барбір встановили рекорд українського ТБ — «Найтриваліший термін роботи пари ведучих ранкового розважального шоу». Рекорди зафіксували у Національному реєстрі рекордів України.

Цитати

«Спокою. Просто спокою, коли ти можеш планувати своє життя. Вже шостий місяць ми всією країною живемо в тривозі, не можемо спрогнозувати своє майбутнє. Але робимо все можливе для того, аби це майбутнє у нас було! Я почав цінувати моменти, коли немає сирен. Реально страшно весь час перебувати у стані небезпеки, коли ти не знаєш, куди прилетить. Життя більше не буде таким, як колись, ми відтепер живемо у новій країні, з новими реаліями. Щодо власних емоцій — я зараз себе часто ставлю на другий план. Особливо, коли починаю думати про тих, хто позбувся своїх домівок, хто закатований чи є бранцем, хто на тимчасово окупованих територіях або в гарячих боях. Це великі люди, наші герої. І поки тебе не спіткала ні одна з цих перерахованих бід, ти живеш. Ти сьогодні прокинувся, вільно дихаєш, живий! Прості, елементарні речі, на які раніше зовсім не звертав уваги та були буденністю — відтепер цінні. І ми маємо радіти тому, що нас ця біда не спіткала». — про те, чого найбільше не вистачає з мирного життя в інтерв’ю «Фактам» «Снайпер присів і навів приціл прямо на мою машину»: Руслан Сенічкін про те, як вивозив колег з Київщини у перші дні війни (3 вересня 2022 року)

«Хвилями депресія «накривала» дуже сильно, особливо на початку повномасштабного вторгнення. У мене не було апетиту, нерви настільки давались взнаки, що у горло нічого не лізло. В такому стані я перебував доволі довго, мені навіть не допомагали ліки. Ти п’єш заспокійливе літрами, а воно не дає ніякого ефекту. Стільки людей гине, ці страшні кадри, які навалюються звідусіль, десятки тисяч людей страждають одночасно тут і зараз, а ти безпорадний, нічого з цим не можеш вдіяти. У мене є знайомі, родичі, які опинилися на тимчасово окупованих територіях, фактично ставши заручниками рашистів. За певних причин ми не можемо бути на зв'язку задля їхньої безпеки. Проте саме у ці стресові, а часом і екстремальні ситуації, які я переживав кілька разів, розумів, що можливості людського організму — безмежні. Я відчував, що війна буде, десь за 10 днів до початку. Ми з Людою Барбір це обговорювали чи не щодня. Їдемо в машині: «Люда, а що ми будемо робити? А як ти зі своїми впораєшся? А ти валізку зібрала?». Я був в стані передчуття». — про періодичні депресії з цього приводу в інтерв’ю «Фактам» «Снайпер присів і навів приціл прямо на мою машину»: Руслан Сенічкін про те, як вивозив колег з Київщини у перші дні війни (3 вересня 2022 року)

«В ту ніч я вчергове не поспав, наче знав. І Люсі перед цим сказав: 23 лютого — ключовий момент. Чому? Бо рашисти вважають цю дату сакральною, «святий Дєнь защітніка отєчєства»… В передчутті я заснув десь близько третьої ночі. Вирубився, бо вже десятий день нормально не спав, ресурси організму просто вичерпувалися. Через годину мені зателефонувала Людмила Барбір. Перший її дзвінок я пропустив, згодом вона мені розповіла, що вже почала панікувати, адже я завжди на зв'язку. У нас тоді мав бути ефір «Сніданку з 1+1». Просинаюсь, відкриваю новини, перша стрічка: Путін почав вторгнення в Україну. Люся телефонує вдруге, каже: «Алло, війна почалася». Відповідаю: «Збираюся, зараз буду на роботі». І поїхав на ефір. Так було». — про свій ранок 24-го лютого 2022 року в інтерв’ю «Фактам» «Снайпер присів і навів приціл прямо на мою машину»: Руслан Сенічкін про те, як вивозив колег з Київщини у перші дні війни (3 вересня 2022 року)

«Авжеж! Страх був різним, і професійним також. Зізнаюсь, що мені довелось його приборкати, владнати. Це нормальний природний процес для будь-якої людини, і здебільшого захисний, власний запобіжник». — про те, що було відчуття страху в інтерв’ю «Фактам» «Снайпер присів і навів приціл прямо на мою машину»: Руслан Сенічкін про те, як вивозив колег з Київщини у перші дні війни (3 вересня 2022 року)

«В день повномасштабного вторгнення я зателефонував своїм рідним і сказав: піднімайтеся, почалася війна. Вони були у двох регіонах — в Дніпрі та в Черкасах. Мама, дві сестри, племінниця — це мої найрідніші. Сестра в той день в прямому сенсі слова була на операційному столі. Що страшне: їй треба було ще кілька днів до повного одужання полежати у лікарні. Проте вона піднялася і після операції одразу поїхала за мамою. Разом вони добирались до безпечного місця усю ніч, було декілька маршрутів. Я їх страхував, контролював, був весь час на зв'язку, поки вони не дісталися певної точки». — про те, що близькі люди не були в безпеці в інтерв’ю «Фактам» «Снайпер присів і навів приціл прямо на мою машину»: Руслан Сенічкін про те, як вивозив колег з Київщини у перші дні війни (3 вересня 2022 року)

«Я своїми очима бачив орків, коли вони йшли на Київ. Пам’ятаю момент 24 лютого, коли вже в столиці стріляли та стались перші вибухи. У той сакральний для України день я допомагав деяким колегам виїхати з-під Київщини та з самого Києва — вони евакуйовувались у різні регіони України. В самій столиці також було небезпечно. Я ночував на каналі в бункері з іншими колегами. Наступного дня після вторгнення, коли треба було їхати на журналістське завдання, я сів в машину і побачив Київ абсолютно безлюдним. Так, звичайні «громадяни» не ходили вулицями, було багато диверсантів, усі повилазили, як таргани. Мабуть, готувалися до цього моменту, приїжджали сюди під будь-яким прикриттям, винаймали помешкання, чекали на команду. Одну з колег з собакою я мав забрати на Виноградарі, проте був просто заблокований диверсантами, вони перекрили виїзди, поставили на дорогу КамАЗи. Їду, а вони виходять на мене з автоматами, я розвертаюсь, їду назад, адже розумію — може щось статись. Думаю, не дай Бог зараз ось така дурна смерть настигне. Телефоную колезі, кажу, що не знаю, як доїхати, бо купа диверсантів. А вона питає: «Так що, ти мене не забереш?» Я зібрався з думками, про себе говорю: ну я вже виїхав, відступати нікуди. Мені треба забрати людину, я маю завдання і повинен його виконати за будь-яких умов. Тому поїхав через Лук’янівку (на той момент вже туди прилетіли снаряди), район Татарки, а там диверсантів ще більше. Їхав повз них і просто до кінця тиснув на педаль газу, я навіть колесо погнув. Проте мене нічого не хвилювало — я мав забрати людину. Пам’ятаю, коли на вулиці Теліги їхав повз двох снайперів… А у мене на авто є жовто-блакитні позначки, прапор, і для них це наче червона ганчірка для бика, а мені вже звертати нікуди. Проїжджаю і бачу, як один снайпер присідає і придивляється крізь оптичний приціл прямо в мою машину. Я — педаль у підлогу і на усій швидкості! На щастя, таки вдалось забрати колегу». — про перший день війни в інтерв’ю «Фактам» «Снайпер присів і навів приціл прямо на мою машину»: Руслан Сенічкін про те, як вивозив колег з Київщини у перші дні війни (3 вересня 2022 року)

«Найстрашнішим моментом для мене була окупація Ірпеня, Бучі й Гостомеля. Це постійні переживання і те, що розказували колеги. Через ці страшні події Люда не могла дістатися своєї домівки, адже й Бровари були в небезпеці і заміновані. Ночувала на каналі з колегами. Наш канал був по факту гуртожитком. Тут перебували й тварини з окупованих територій, яких врятували журналісти, жили й родичі наших колег. Канал дійсно став нашим другим домом, де ми ходили коридорами з рушниками у душ. Я дуже переживав за колег, які опинилися під тимчасовою окупацією, під кадирівцями в тому районі. В окупованому Димері перебували наші випускова редакторка, інша колега опинилась в Бучі, просиділа в підвалі понад два тижні з дитиною. Ні їжі, ні світла, ні води. Це один зі страшних моментів, коли нічого не можеш вдіяти. Єдине, що залишалось — це чекати зустрічі та радіти, коли вони змогли вийти коридорами на території, підконтрольні Україні. Але потім ти чуєш їхні історії, дізнаєшся, що деякі з них втратити своїх знайомих, переживаєш цей болісний момент разом з ними. Серед наших колег також є ті, які пішли захищати Україну. Багато з них зараз на східному напрямку. Навесні деякі колеги були в самому епіцентрі подій у Чернігові, не допускали окупації міста, а деякі боролись з рашистами у передмісті Києва». — про найдраматичніший момент у перші півроку війни у інтерв’ю «Фактам» «Снайпер присів і навів приціл прямо на мою машину»: Руслан Сенічкін про те, як вивозив колег з Київщини у перші дні війни (3 вересня 2022 року)

«Робота. Хоча, якби її не було, я займався б іншою справою в контексті війни. Я вважаю, що ми в ефірі телеканалу робимо важливу справу. З перших днів повномасштабного вторгнення «Сніданок з 1+1» став документальним хабом, який збирав та фіксував злочини росіян. Ми знаходили героїв, створювали матеріали про азовців, волонтерів, розповідали про людей, які жили в окупації, окремо приділяли увагу маріупольцям. І зараз продовжуємо це робити. По «Сніданку» можна фактично писати історію вторгнення росіян через розповіді наших героїв. І, безумовно, як ведучий, я через себе пропускаю долі наших людей. Але можна лише уявити ті страшні моменти, які пережили наші люди, як рятувались, як з тими подіями живуть далі… витягують своїх дітей, які також отримали велику травму». — про те, що допомагає вам емоційно триматись весь цей час в інтерв’ю «Фактам» «Снайпер присів і навів приціл прямо на мою машину»: Руслан Сенічкін про те, як вивозив колег з Київщини у перші дні війни (3 вересня 2022 року)

«За відчуттями… я схиляюсь до зими, її кінця. Мова йде про активну фазу. Зараз йде війна на виснаження. Треба зрозуміти, що ми не можемо пересунути нашу Україну в бік, стати сусідами Португалії чи Франції. У нас є сусід-агресор росія, з яким ми боремося, а він знищує нас і робить це багато століть. Нам це треба усвідомити і навчитися з цим жити. Побудувати відповідні кордони, зробити беззаперечно якісну нашу українську армію. Оговтуватися, відбудовувати, перепочити та озирнутись. Наші захисники вже довели навіть американцям, що ми — найкраща армія світу. Наші українські солдати такими темпами опановують західну зброю, що ніхто не міг подумати, що наші воїни на таке здатні. Проте ми вже довели усьому світові, за що ми боремось. І обов'язково переможемо!» — про те скільки ще триватиме війна в інтерв’ю «Фактам» «Снайпер присів і навів приціл прямо на мою машину»: Руслан Сенічкін про те, як вивозив колег з Київщини у перші дні війни (3 вересня 2022 року)

«У нас тоді завдання були — привітатися, сісти на диванчики і вести програму. Запам'ятав, що Людмила Барбір тоді дуже гарно читала прогноз погоди. А я її дуже гарно слухав (сміється. — Авт.). Ми були такі, знаєте, «дуже дивна парочка — Пилип і Одарочка». З роками ми вже вивчили одне одного, створюємо настрій глядачеві, можемо трохи і посперечатись, і посміятись. Ми «притирались» десь так три місяці, а потім я зрозумів, що Люся крута, і сказав: «Люся, ти просто на своєму місці, вперед». Насправді «Сніданок» змінив моє життя!» — про те, що з Людмилою Барбір відзначили 9 років спільної роботи у кадрі «Сніданку» в інтерв’ю «Фактам» «Снайпер присів і навів приціл прямо на мою машину»: Руслан Сенічкін про те, як вивозив колег з Київщини у перші дні війни (3 вересня 2022 року)

«У мене його не стало. Але якщо серйозно, то це перша робота, яка стала найдовшою в моєму житті — вже буде 13-й рік. До речі, я єдиний ведучий, який найдовше веде на українському телебаченні вранішнє шоу. Побив рекорд Юрія Горбунова, у нього сумарно було сім років». — про те, як "Сніданок" змінимв усе життя в інтерв’ю «Фактам» «Снайпер присів і навів приціл прямо на мою машину»: Руслан Сенічкін про те, як вивозив колег з Київщини у перші дні війни (3 вересня 2022 року)

«Я б не робив фанфар та помпезного свята. Вшанував би і згадав всіх загиблих на цій війні. Спокійно б провів ефір, констатуючи перемогу. Головне, щоб перестали гинути наші бійці, захисниці, співгромадяни, а ми деокупували усі захоплені росіянами території, повернули Крим та Донбас». — про те, яким буде випуск «Сніданку з 1+1» в день Перемоги України над росією в інтерв’ю «Фактам» «Снайпер присів і навів приціл прямо на мою машину»: Руслан Сенічкін про те, як вивозив колег з Київщини у перші дні війни (3 вересня 2022 року)