Саша Станішич

Саша Станішич

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Саша Станішич (серб. Saša Stanišić; нар. 7 березня 1978, Вишеград (Боснія і Герцеговина) — німецький письменник боснійського походження.

Цитати

Будьмо реалістами: література в усіх її формах утратила значну частину своєї здатності діяти як сила, що поєднує людський досвід у часі, культурах і життях. Ми читаємо надто мало, а поганих книжок надто багато. Література також утратила свої позиції у світі постійного інформаційного шуму, де щохвилини на нас обрушуються короткі сплески контенту, що потребують уваги, але рідко пропонують глибину. Художня чи документальна, можливо, сила й цінність літератури повернеться в її здатності відновлювати те, що ми втрачаємо: емпатію, допитливість і спроможність утримувати думку довше, ніж один абзац. Можливо, література знову стане цементом, який скріпить розрізнену, часто спотворену мозаїку новин, думок і фрагментів пам’яті, що проносяться через соціальні мережі й нашу неуважність.

Вибір між розкриттям, приховуванням чи вигадкою найчастіше визначається емоційною правдою історії та резонансом, якого я хочу досягти із читачем. Вирішуючи, я здебільшого запитую себе, чи може цей особистий спогад / автобіографічний епізод бути актуальним для ширшої аудиторії, і якщо так, то чому. Якщо відповідь «так» і я розумію чому — використовую його.

Заглиблення в минуле слугує кожному по-своєму. Для когось це базове дослідження й отримання відповідей, для когось — визвольна пригода. Більшість людей не впевнена в тому, як са́ме все відбувалося. Пам'ять — неприборканий друг, іноді надійний, іноді ні. Для мене, як для письменника, пам’ятати означає шукати. Шукати історії, які можна розповісти іншим, а також лазівки в цих історіях. Питання, що робити з тим, що я пам’ятаю хибно. Чи розповідати в будь-якому разі? Я здебільшого переконаний: чому б і ні, якщо це досить цікаво.

Звичайно, кожна мова має власний ритм і нюанси. Але я, як письменник, прагну розповісти кожну історію якнайкраще, естетично й саме в такий спосіб, який обираю. Тож гнучким маю бути я, а не мова. Або, якщо сказати трохи інакше, я глибоко переконаний, що кожна мова достатньо гнучка й головна роль кожного письменника — знайти спосіб змусити мову працювати на вас.

Ідентичність для мене — це знову ж таки мозаїка. Я як особистість сформований з багатьох впливів, кордонів, різних виховань, мов, ідей. Наприклад, те, що я пишу німецькою, певною мірою вкорінює мене в цій країні, але роки мого становлення в Югославії просякнуті її багатою спадщиною. Знайоме тло мого раннього життя додає ще один шар, адже дитинство в маленькому місті залишило великий слід у моєму уявленні про хороше життя в дорослому віці. Зрештою, я поділяю віру в мінливу ідентичність, сформовану під впливом різних культур і досвіду, привілеїв і перебування в статусі біженця. Відкриваючи себе, щоби бути «багато чим водночас», я чиню опір обмеженням одного ярлика. І я щиро вірю, що світ був би кращим, якби ми всі мали бажання думати так, відчувати так і бути в цьому вільними.

Мені подобається описувати свою книжку як мозаїку, зроблену з багатьох окремих плиток, які самі собою унікальні, але загалом вони розкривають один образ. Її структура віддзеркалює фрагментарну природу пам’яті та ідентичності. Крім того, як читача, мене завжди зачаровували взаємопов’язані оповіді, що розмивають межі між жанрами. Я глибоко переконаний, що література має свою силу там, де вона кидає виклик визначенням і відкрита для різноманітних ідей розповіді. — Про книжку «Походження»

Спогади можуть бути гірко-солодкими, викликати тугу й ностальгію. Для моєї бабусі, яка страждала на деменцію, минуле стало лабіринтом, де вона могла загубитися. Тож я намагався поміркувати, як спогади формують нас, іноді ув’язнюють, а іноді підводять. Але врешті-решт моя бабуся досі шукала у своїй свідомості найважливіше — коханого чоловіка й рідну домівку. Це прагнення любові й належності хвороба не змогла стерти. — Про книжку «Походження

У своїх творах я часто балансую на без того тонкій межі між фактом і вигадкою. Хоча основою часто є особистий досвід, я дозволяю уяві заповнювати прогалини, збагачуючи й розширюючи оповідь. Деякі істини найкраще передавати крізь призму вигадки, пропонуючи, сподіваюся, глибше розуміння, особливо щодо належності й ідентичності, без обмежень фактичної точності. І навпаки, деякі реалії настільки гострі, що їх подання без прикрас має найбільший вплив. Війна є такою реальністю — я не наважився б змінювати там факти.