Перейти до вмісту

Сандра Калнієте

Матеріал з Вікіцитат
Сандра Калнієте
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Са́ндра Ка́лнієте (латис. Sandra Kalniete, народилась 22 листопада 1952 року) — латвійська політична діячка та дипломат. Міністр закордонних справ Латвії (2002—2004). Постійний представник Латвії при Організації Об'єднаних Націй (1993—1997).

Цитати про Україну та ЄС

[ред.]
  •  

Ситуація з Україною складна не тільки в тому, що ви перебуваєте у стані війни з Росією. Ви також піддаєтеся масовим атакам війни гібридно-інформаційної, яку ведуть для того, щоб віддалити Україну від Європи. Але ці атаки відчуває не лише Україна. Дезінформація заразила всі країни ЄС. Ми побачили це на прикладі референдуму у Нідерландах.[1]

  •  

На Україну зараз звернено велику увагу. І ваше завдання — просувати імідж вашої держави у країнах-членах ЄС. Ви як журналіст знаєте, що масмедіа швидко і легко хапаються за негативну інформацію, тому що позитив — це нудно. Але ви в Україні маєте думати про культурну дипломатію. Це те, що ми свого часу робили в Латвії. Наші посольства сконцентрували свою діяльність на культурній дипломатії. Це дуже важливо, бо сенси і меседжі, які формує культурна дипломатія, поширюються в масмедіа й серед неурядових аналітичних організацій. Вони здатні змінити ставлення до України.[1]

  •  

Дуже важливо, щоби Україна перемогла у війні. У Росії жоден режим після втрат на війні не встояв. Візьміть Російсько-японську війну 1903 року, Революцію в Росії 1905 – 1907 років, Першу світову війну, Афганістан. Тож усі дивляться на вас.[2]

  •  

Перемога – це гарантія миру приблизно на 20 років для нашої частини Європи (зокрема території ЄС), включно з Україною. Протягом цих 20 років ми зможемо підготувати свої м'язи, щоб Росія більше не наважилася напасти.[2]

  •  

П'ять років тому українці на вулицях Києва захищали своє право на демократичну, незалежну, європейську Україну, яка може обирати свою долю та союзників. Українці витримали багато страждань за ці п'ять років, більше ста життів були втрачені на Євромайдані, і агресія Росії проти України забрала ще 10 тисяч. Постріли лунають на Донбасі щодня, і ми всі разом продовжуємо працювати заради миру та територіальної цілісності України.[3]

  •  

Я абсолютно вірю, і це моя місія в Європейському парламенті, щоб Євросоюз продовжував підтримувати Україну, тому що ми поділяємо одні й ті самі цінності та інтереси. Я абсолютно вірю в право українського народу мати європейське майбуття і захист НАТО. Пам'ятайте, що у вас багато друзів в Європейському парламенті, і той меседж, який я приношу від них, дуже чіткий: оскільки ви будете продовжувати реформи, забезпечуючи верховенство права, та будете викорінювати корупцію, ми будемо з вами.[3]

Цитати про росію та санкції

[ред.]
  •  

Звичайно, на 100% санкції не працюють. Одна з інформаційних гібридних операцій, яку проводить Росія і її друзі на Заході, полягає в тому, що вони розповідають, що санкції нібито зовсім не працюють. Але ж ми бачимо, і ваша розвідка теж бачить, що вони працюють. Але ось на 100% контролювати їхнє виконання дійсно неможливо. З іншого боку, є електроніка подвійного призначення. Є цілий блок країн навколо Росії, які наживаються на цьому. У деяких із них за деякими напрямками торгівля з Росією зросла на 1000%. Тому хочемо введення санкцій за торгівлю товарами подвійного призначення для третіх країн. Але будуть складні переговори, тому що в такій торгівлі присутні двосторонні інтереси різних країн ЄС.[2]

  •  

Я не оптиміст. У цьому питанні хочу поставити крапку. Просто тому, що я дуже люблю історію. Якщо візьмемо історію Росії з 16 століття, то побачимо, що коли відбувається якесь послаблення влади, після цього приходить на трон або Іван Грозний, або Петро Перший, який не зважає на життя людей, який угробив на будівництво Санкт-Петербурга ледь не пів Росії людей. Тому говорити про демократичні зміни в Росії на найближчі 10-20 років немає сенсу. Я просто не бачу, звідки ці зміни прийдуть. Більшість опозиціонерів або вбиті, або сидять у в'язниці, або закордоном. А ті, хто закордоном, втрачають із часом контакт із тим, що реально відбувається в Росії. І чим далі, тим більшим і суттєвішим стає цей розрив.[2]

  •  

Російська опозиція дуже роздроблена. Вони не змогли за весь час знайти спільну мову і стати єдиною силою в протистоянні нинішньому режиму. Я з різними опозиціонерами спілкувалася закордоном, оскільки в Росію не можу приїхати. Так от, кожен із російських опозиціонерів бачить себе єдино правильним.[2]

Цитати про себе, свою сім'ю та Латвію

[ред.]
  •  

Це дуже важка історія. Багато хто з тих, кого вислали 1941 року, не вижили. Мій батько був засланий 1949-го, він багато разів наголошував, що ці депортації не можна порівняти. Перед знайомством з моєю мамою йому здавалося, що умови життя були нестерпними. Але те, що пережила моя мама, коли цілу групу розмістили на морозі біля річки Об і сказали: заривайтеся в землю... Третина людей у ​​їхній групі померли. Моїй мамі доводилося і їсти щурів, і пити відвар з кори дерев. Можливо, мама не вижила б, якби її мама (вони були разом), моя бабуся Емілія, не пережила б голод у 1917 році, після перевороту більшовиків.[4]Про висилку своїх батьків із Латвії в Сибір, 1949 рік

  •  

Дуже часто ми дивимось на себе як на постраждалий народ. Мої батьки пройшли вогонь, воду та пекло, але при першій нагоді вилізти з ями вони нею скористалися. Коли прийшов до влади Хрущов, почали переглядати справи засланців. Їх більше не вважали ворогами народу, у мого батька з'явилася можливість вчитися. Він вступив до Томського університету, провчився рік, і йому дозволили повернутися до Латвії. Не тільки він, я знаю інших, хто при першій нагоді побудував невеликий, але свій будинок, щоб не жити в бараку. Я вважаю це за подвиг мого народу. І такий самий подвиг чинили і ті, хто біг на Захід: там багатьом довелося теж усе починати з нуля.[4]Про висилку своїх батьків із Латвії в Сибір, 1949 рік

  •  

Я десятки років займаюся дипломатією. І в Європарламенті я теж займаюся питаннями міжнародних відносин та політикою. Сьогодні я не відчуваю задоволення, коли мої колеги з Європарламенту підходять і кажуть: "Ви мали рацію". Той досвід, який пройшли країни Балтії, є унікальним. Ми єдині, хто знає цю ситуацію зсередини. Ми не отримали її з книг, а пройшли багатьма поколіннями. Тому три країни – Латвія, Литва та Естонія – підтримують Україну та вважають це пріоритетом.[4]

Цитати про геноцид

[ред.]
  •  

У міжнародному праві те, що сталося з нами, є геноцидом. Якби не почалася Друга світова війна та нацистська Німеччина не напала б на СРСР, з країн Балтії ще вивезли б людей. Відбувалося так зване визволення життєвого простору. Те саме ми зараз бачимо в Україні. З українських територій, які захопила Росія: з Херсона, Запоріжжя, Донецька та Луганська – депортуються люди – і, що найжахливіше та найсумніше, депортуються в тому числі діти. Наскільки нам відомо, є 16 таборів, де їх перевиховують.[4]

Джерела

[ред.]

Примітки

[ред.]