Сандра Гюллер
Сандра Гюллер | |
![]() | |
![]() | |
![]() |
Са́ндра Гю́ллер (нім. Sandra Hüller; народилась 30 квітня 1978, Зуль, НДР) — німецька акторка, дебютувала 1999 року. Найбільш знана завдяки ролі Міхаели, юної жертви екзорцизму, у фільмі «Реквієм», за яку її відзначили Срібним ведмедем за найкращу жіночу роль на Берлінському міжнародному кінофестивалі та номінували на здобуття Премії Європейської кіноакадемії найкращій акторці.
Цитати
[ред.]Ми не бачимо тих звірств, що відбувалися в Освенцимі, але відчуваємо їх. Що дуже незручно, звичайно, і це дуже нас дратує, і це абсолютно так і задумано, тому що Джонатан хотів зняти дуже сучасний фільм про цей кошмар. Він також хотів показати певний зв’язок з усіма нами сьогодні. Він не хотів ані робити традиційний фільм або якусь біографію, ані знімати будь-що про родину Гессів – це було б смішно. Але він хотів розповісти щось про феномен відведення погляду та про те, як люди можуть звикнути до всіх тих жахів, причиною яких є вони самі. Щоб жити зручним зрозумілим життям. І це є тим, що ми робимо практично щодня, із певними нюансами[1]. — Про стрічку «Зона інтересу» |
Ні, у мене було відчуття, що ми робимо щось глибоке, що здатне об’єднати нас усіх і перетнути кордони. Що ми говоримо про щось універсальне, що стосується кожного. І водночас ми робили щось дуже особисте, і іноді я думаю, що це єдиний спосіб щось зробити насправді – розповісти щось дуже особисте і водночас таке, що торкається кожного[1]. — Про роботу над стрічками «Зона інтересу» та «Анатомія падіння» |
Тут є ніби два фільми, і Джонні Берн завжди казав, що один з них зроблений звукорежисерами. Є візуальний фільм, частиною якого ми були, а вони зробили свій – звуковий фільм, задля якого саунддизайнер Джонні Берн багато років досліджував, збирав всі види польових записів. |
Це щось багаторівневе, досить складне, але це про життя Рудольфа Гесса і його сім'ю – він був комендантом Освенціма. І демонструючи – просто демонструючи на документальному рівні – бо це дуже документальний фільм, за допомогою спеціальної операторської техніки, як-от техніки спостереження з 10 камер навколо будинку в саду[1]… — Про стрічку «Зона інтересу» |
Я виросла у світі, де було два телевізійних канали, у колишній НДР. Нам подавали інформацію – я зараз не кажу, добре це чи погано – так просто було. Такою була система. Вони також не обов'язково показували правду, ось що я хочу сказати, але це було те, на що ми орієнтувалися. |
Я думаю, ми завжди більше думали про те, як все це вплине на глядача. Насправді це так і сталося, Жюстін не керувала мною жорстко, тому мені довелося просто «відпустити» себе[1]. — Про роль у стрічці «Анатомія падіння» |
Я мала свою «картинку», своє уявлення про правду, яке мені дуже подобалося – це як ескіз: коли перед нами циліндр, якщо на нього подивитися спереду, то це буде коло, а як збоку – це буде квадрат. Але це врешті-решт все одно циліндр – все залежить від того, звідки ти дивишся. І тому залежно від того, як ви подивилися, це завжди змінюється, і обидві точки зору правдиві, або навіть і три версії правдиві – це те, про що я постійно думала[1]. — Про роль у стрічці «Анатомія падіння» |
Я навіть не знаю, як це пояснити. Я знаю, що інколи вбивці у суді також вважають, що вони не є такими. Завжди є велика різниця між тим, що люди розуміють під правдою — коли вони вірять і коли не вірять, коли вони хочуть її, а коли ні, яка інформація зручна їм, а яка незручна тощо. З цим можна грати, тож, можливо, у нас було постійне спілкування на якомусь мета-рівні[1]. — Про роль у стрічці «Анатомія падіння» |
Я не думала, що рік буде настільки успішним, це неможливо передбачити, до того ж фільми знімалися з проміжком у півроку, або навіть більше. Тоді ніхто не знав, що їх закінчать майже одночасно, а потім майже одночасно вони вийдуть в прокат. Це було великою несподіванкою, і я досі вдячна, що все саме так склалося[1]. — Про роботу над стрічками «Зона інтересу» та «Анатомія падіння» |
Примітки
[ред.]