Сад — окремо виділена ділянка землі, на якій вирощують плодові рослини: дерева, кущі тощо. За українською традицією кожна хата має мати біля себе садочок з криницею.
Вони жили, як недоглянуті сади… але, на щастя, вітер завжди приносив дике насіння [1]. — Моє покоління росло після другої світової війни, за часів, коли жінок інфантилізували та вважали власністю. […] І хоча їхню писанину забороняли, жінки все одно спалахували
Для мене сад — це простір надії, але також і простір для осмислення того, як влада діяла протягом історії. І саме це я намагаюся зробити у книзі «Сад супроти часу» — подумати про владу, виключення, а також про всі ці позитивні та сповнені надії історії[2].
Зрозумій одне тільки яблучне зерно, і досить тобі. Коли в нім сховалося дерево з коренем, гілками, листям та плодами, то можна в ньому віднайти незчисленні мільйони садів, осмілюся сказати, і незчисленні світи[3].
Люди просто хочуть мати змогу доглядати свій сад, вирощувати помідори й їсти їх. Без загрози поранення чи смерті, без постійного відчуття небезпеки. Оця буденність саду, як на мене, — надзвичайно важлива. І так, те, що сталося в Україні, справді переформувало мою книгу. Це змінило і те, як я писала, і те, як я мислила[2].
— Олівія Ленґ
Передусім мене цікавлять сади саме тому, що це надзвичайно складні й суперечливі простори. Їх не можна просто зарахувати до однієї чи іншої категорії. Тому я не скажу, що мені ближче одне чи інше. Мене захоплює те, що сад — це водночас і те, й інше. Він може бути місцем спротиву. Це може бути протиотрута до війни. Це може бути простір прихистку. Але водночас ми маємо сади влади по всьому світу — ті, що символізують домінування над природою або над людьми. І сад може бути використаний саме для цього[2].
Сад — надзвичайно гнучкий простір. І те, що мене найбільше цікавить й чому я вважаю сад таким важливим у нашому столітті — це те, що він неминуче є формою діалогу між людиною і природою. Це спосіб подумати про те, які взаємини ми хочемо мати з природою і якою мірою ми хочемо в них брати участь[2].
— Олівія Ленґ
Спочатку я вважала, як екоактивістка, що найкраще для природи — це повна відсутність людини: ми маємо просто відійти і дати світу зцілитися без нас. Але сад запрошує нас подумати, як ми можемо бути учасниками природи, не завдаючи їй шкоди, не маючи екоцидного впливу[2].
— Олівія Ленґ
Рай для садівника — це сад, рай столяра — верстак[5]. — «Задоволення від праці може бути таким великим, що перевершить усі інші». (там само)
Клариса Пінкола Естес. Жінки, що біжать з вовками. Архетип Дикої жінки у міфах та легендах. — Київ: Yakaboo Publishing, 2023. — 528 с. — ISBN 978-617-7544-16-5
Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7
