Савченко Павло Григорович

Матеріал з Вікіцитат
(Перенаправлено з Савченко Павло)
Савченко Павло Григорович
Стаття у Вікіпедії

Павло́ Григо́рович Са́вченко (*16(28) липня 1887 с. Жабки (від 1930 р. — Луценки Лохвицького району Полтавської області) — поч. 1920 поблизу Харкова) — український поет-символіст, перекладач.

Цитати[ред.]

Ах, після клекоту пропелера
І після сюркоту сирени
Ціна вам, лірики, півгеллера,
А то ще менше, як про мене.

(Декламаторам хуторської ери // С. 186)
  • Земля і небо борються в мені,
    І хто кого подужає — не знаю.
    Люблю простори неба осяйні
    І до землі любов велику маю.
(«Земля і небо борються в мені…» // С. 43)
  • На першім плетиві осінніх павутинок
    Тремтить останній промінь сонця.
(Осінні павутинки // С. 118)
  • Не казитимуться громи,
    Не розколеться земля —
    Лише стане ясно, хто ми
    Й нащо молот в коваля.

    Лише очі новим блиском
    Згідно здіймуться у нас.
    І почутиться, що близько
    Час великий, судний час.
(Передсудне // С. 73)
  • О білий мармуре жорстоких рук!
    О маче уст, ні разу не цілований!
    Кладусь знесилений до мук,
    Розпукою схрестований.
(«О білий мармуре…» // С. 111)
  • О як мені, о як мені з тобою бути, жалю мій!
    О як мені тебе, мій кревний, вгамувати,
    Якою цяцькою прогнати веред твій,
    Якими люлями заколихати?
(Жаль («О як мені, о як мені з тобою бути…») // С. 107)
  • Останній хліб оце спечуть,
    І як його тепер дістати?
    Прийдеться з голоду, мабуть,
    В холодній хаті умирати.
(Думи // С. 43)
  • Сиві хмари з північного краю,
    Журавлів попід хмарами зграї.
    Низом жовтого листу танок.
    Від весільних весняних мелодій
    Тільки спомин солодкий, та й годі,
    Заплітається в лиштву думок.
(Осінь // С. 99)
  • Тихо. Темно. Таємничо.
    В небі. Долі. У мені.
    Спокій кинутих капличок
    Кинув склепи кам'яні.
(«Тихо. Темно. Таємничо…» // С. 105)
  • Там, де чувся брязкіт зброї, —
    Прошуміла пісня крил.
    Пісня волі молодої,
    Пісня визволених сил.
(Дзвони визволення // С. 152)
  • Я маю гордість бунтаря,
    Я збувся гонору свого,
    Щоб не пропасти «за царя»
    І «вірнопідданих» його,
    Забитих до нестями
    Його «святими» батогами.
(Дві гордості // С. 144)

Джерело[ред.]

  • Савченко, Павло. Червоний вечір: поезії. — К.: Радянський письменник, 1991. — 207 с.