Русин Микола Миколайович
| Русин Микола Миколайович | |
Микола Миколайович Русин (17 вересня 1970, Ужгород, Українська РСР, СРСР) — радянський та український футболіст, нападник. У 1987 році разом з Юнацькою збірною СРСР виграв чемпіонат світу.
Цитати
[ред.]«...Я ледь не з дитячого садочка на футбол пішов. У шість років вже навчався в ужгородській ДЮСШ з хлопцями, старшими на 2-3 роки. Лише у третьому класі набрали групу моїх однолітків, тож я почав займатися з ними. |
«Я отримав від нього багато цінних порад, зокрема, про вибір позиції та гру головою. Ми часто грали разом у футбол – збиралися щосуботи та щонеділі зі знайомими хлопцями. Траплялося, деколи батько не відпускав мене на тренування. Коли я погано вчився, то він так намагався на мене вплинути. Тоді ми з мамою вдавалися до хитрощів і вона казала: "Біжи на тренування, поки тато на роботі"». — про батькові поради у футболі в інтерв’ю вебсайту «Футбол24» "Дивився на Пеле і не міг повірити": від перемоги на чемпіонаті світу і гри за Динамо до роботи на заводі та АЗС (22 грудня 2023 року) |
«Не завжди часу на неї вистачало. Зазвичай у суботу ми виїжджали на матчі першості України. Вихідні минали на футбольному полі, тож домашні завдання я не встигав робити». — про те, що школу не особливо полюбляв у інтерв’ю вебсайту «Футбол24» "Дивився на Пеле і не міг повірити": від перемоги на чемпіонаті світу і гри за Динамо до роботи на заводі та АЗС (22 грудня 2023 року) |
«Ми з ним зустрілися вже у Києві – я поїхав туди у 13 років. В інтернаті Федір Федорович зустрів мене фразою: "Хто це такий маленький? Кого ви мені привезли?" Коли тато мого товариша відповів, що це Русин, то Медвідь сказав: "А я його по-іншому уявляв". У першому ж матчі за київський спортінтернат проти Поділля я три забив, а ми виграли 5:0. |
«З нього все почалося. Нас було 9 чи 10 хлопців з України. Колектив чудесний, це відчувалося одразу. Ми товаришували з азербайджанцями, грузинами та вірменами. На збори запрошували багатьох нових виконавців, але основа, яка сформувалася у Нальчику, не змінювалася аж до чемпіонату світу». — про те, що склад юнацької збірної СРСР, яка виграла чемпіонат світу-1987, формували Олександр Піскарьов і Ярослав Луцишин. Його кістяк становили українці, які вирушили на турнір "Юність" у Нальчик в інтерв’ю вебсайту «Футбол24» "Дивився на Пеле і не міг повірити": від перемоги на чемпіонаті світу і гри за Динамо до роботи на заводі та АЗС (22 грудня 2023 року) |
«Я вийшов одразу по перерві і невдовзі відзначився. Мірджалол Касимов пройшов лівим краєм і подав у центр – я головою у падінні з 16-ти метрів пробив у кут. Ми зіграли 1:1, оскільки пропустили у самій кінцівці. У наступних трьох матчах я не грав, тренери давали шанс іншим. Я постійно розминався, але на поле не виходив. |
«Я привітався безпосередньо з ним вже під час нагородження. Ми жартували, що руки після цього не митимемо, адже здоровкалися зі самим Пеле! |
«Два. Спершу пройшов лівим флангом, хотів лівою ногою прострілити, але воротар вийшов на перехоплення. М'яч трохи зрізався у ближній кут – воротар дивом зачепив пальцем і переправив м'яч на кутовий. У другому епізоді я накрутив трьох суперників і мене потягнули за футболку – я практично віч-на-віч виходив. На жаль, подальший штрафний ми виконали невдало. |
«Здається, нам не самі автомобілі обіцяли, а по 6 тисяч рублів, що на той час еквівалентно становило автомобіль. Та суть не у тому – ні коштів, ні машин ми не отримали. |
«Ми вийшли ввечері після бенкету, тут під'їжджає два джипи: "Ви хто? Українці?" Ми відповіли ствердно. Нас без зайвих розмов забрали і повезли у ресторан. Сиділи там до третьої ранку: шашлики, салатики… Потім нас привезли назад у гуртожиток, а о 5-й ранку наш автобус виїжджав у Монреаль. Ми й поспати після фіналу не встигли. Потім в автобусі надолужили – спали усю дорогу». — про зустріч з українською діаспорою в Канаді в інтерв’ю вебсайту «Футбол24» "Дивився на Пеле і не міг повірити": від перемоги на чемпіонаті світу і гри за Динамо до роботи на заводі та АЗС (22 грудня 2023 року) |
«Карпати хотіли мене бачити. Вони одразу ж після чемпіонату світу вийшли з пропозицією. Я був не проти, та Михайло Коман не відпустив: "Він піде тільки по динамівській лінії". |
«Я грав за першу команду Динамо лише у Кубку Федерації. 1988-го ми потрапили у групу із Зенітом, Дніпром та Жальгірісом. В основі я вийшов проти литовців – Динамо поступилося 1:3. Хоч я і не закріпився у Києві, та про партнерів у мене залишилися чудові спогади. Я, молодий хлопець, міг спокійно грати у карти з Литовченком, Михайличенком та Яремчуком… |
«Думаю, мені треба було шукати себе у меншому клубі, де б я міг заграти. У Динамо прорватися нагору неможливо. Кого не назвеш – зірка, заслужений ветеран. У скромнішій команді я б отримував ігрову практику. А коли поїхав з Києва, то було надто пізно. Та навіть у Білій Церкві молоді не довіряли. Забив гол, але наступну гру все одно розпочинаєш із заміни. |
«На початку 1990-х мене у Поділля кликали. Потім ще раз у Карпати збирався – випадково перетнувся зі Степаном Юрчишиним. Інтерес від львів'ян був, але на збори запрошення я так і не отримав. Тому я поїхав в угорську Кішварду. Однак було надто пізно. Повернутися на попередній рівень я вже не міг». — про те, що могло стати останнім порятунком в інтерв’ю вебсайту «Футбол24» "Дивився на Пеле і не міг повірити": від перемоги на чемпіонаті світу і гри за Динамо до роботи на заводі та АЗС (22 грудня 2023 року) |
«Він грав за Украгроком у Другій лізі. Проте через проблеми зі здоров'ям у Сашка в футболі не склалося». — про Тте, що син Олександр продовжив футбольну династію в інтерв’ю вебсайту «Футбол24» "Дивився на Пеле і не міг повірити": від перемоги на чемпіонаті світу і гри за Динамо до роботи на заводі та АЗС (22 грудня 2023 року) |
Примітки
[ред.]
