Руденко Ярослава Василівна

Руденко Ярослава Василівна

Стаття у Вікіпедії

Яросла́ва Васи́лівна Руде́нко (до шлюбу Кривошеєва, 27 січня 1989, Рудка, Гребінківський район, Полтавська область, Українська РСР, СРСР) — українська співачка та науковиця. Народна артистка України, солістка Національної філармонії України та Заслуженого академічного ансамблю пісні і танцю Збройних сил України, кандидат мистецтвознавства, лауреатка міжнародних і всеукраїнських конкурсів та фестивалів, нагороджена орденом княгині Ольги III ступеня та медаллю Міністерства оборони України «За сприяння розвитку Збройним силам України».

Цитати

«Навіть самій не віриться, що в зоні АТО для наших бійців я провела вже 300-й концерт. Коли два з половиною роки тому тільки-но почала їздити на передову до наших хлопців, здавалося, що ця війна ненадовго. Зізнаюся, досі не можу усвідомити, що це відбувається на нашій землі і сьогодні гинуть на фронті найкращі. Я вже навчилася стримувати сльози. А потрапивши на передову вперше, після концерту втекла в намет і розплакалася. Перший раз до зони бойових дій ми поїхали влітку 2014 року разом із ансамблем Збройних Сил України. Нас чекали у штабі АТО, який тоді перебував у Слов'янську. Саме в цей час за сім кілометрів від міста посилилися бої. Коли ми приїхали, було таке враження, що насувається гроза. Тоді ми ще не відрізняли звуки снарядів від ударів Градів». — про те, що із програмою «Захисникам України» виступає на першій лінії оборони, даючи іноді по п'ять концертів на день в інтерв’ю "ФАКТАМ" Ярослава Руденко: "Иногда моего голоса не было слышно из-за канонады. Но мы ни разу не прервали выступление" (11 жовтня 2016 року)

«Хоч як це страшно звучить, але до війни починаєш звикати. Зараз ми вже орієнтуємось у складних назвах техніки та знарядь. Пам'ятаю, як зраділи бійці в наш перший приїзд. Ми добиралися з Києва автобусом, завантаживши до нього всю апаратуру та костюми. Їхали практично без зупинок, путівцями. Доводилося пробиратися якоюсь вузькою лісовою стежкою. Прибули на місце, де розміщувався штаб саме після великого дощу. Навколо страшний бруд, черевики провалювалися в землю по щиколотку. Я тоді подумала: «Боже, де ж ми виступатимемо?» Але тут побачила, як солдати осторонь збивають із дощок спеціальний настил для нас. Напевно, це був концерт, який мені запам'ятався. Ми стояли на сцені, а довкола, примостившись хто на чому, наші бійці. Потім багато хто підходив, дякував, запрошував зайти до них у намети, показував фотографії своїх рідних. Перед концертом я думала, що хлопцям подобатимуться лише веселі пісні, але виявилося, що їм усім хотілося пісень про батьків. Тому з тих пір у всіх своїх поїздках до зони АТО однією з останніх я виконую «Зростання черешні в мами на місті»». — про свій перший виступ на переловій в інтерв’ю "ФАКТАМ" Ярослава Руденко: "Иногда моего голоса не было слышно из-за канонады. Но мы ни разу не прервали выступление" (11 жовтня 2016 року)

«Ми вже звикли, що на ніч зупиняємось у казармах. Солдати знають, що до них їдуть артисти, і намагаються все підготувати заздалегідь. Для нашого ансамблю звільняють одну казарму, де ми розташовуємося разом, великим колективом. Там же й переодягаємось. Я завжди беру з собою у поїздки кілька концертних нарядів. І артистам говорю: «Вдягайтесь так, ніби ми виступаємо на сцені Палацу «Україна» чи в театрі «Ла Скала». Особливий ритуал у всіх наших поїздках – це обід разом із бійцями. До нашого приїзду вони завжди готують частування. У нашій армії багато згущеного молока, сосисок і сала. Я вже добре вивчила солдатську кухню. Смачніше тушонки та солоних помідорів нічого не пробувала. А ще борщ. Пам'ятаю, якось скуштувала в них цю страву і говорю: «У вас кухар, мабуть, із Полтавщини». Уявляєте, вгадала! Справа в тому, що у нас на Полтавщині варять особливий смачний борщ». — про те, де ночує під час поїздок на фронт в інтерв’ю "ФАКТАМ" Ярослава Руденко: "Иногда моего голоса не было слышно из-за канонады. Но мы ни разу не прервали выступление" (11 жовтня 2016 року)

«Це був концерт у секторі М на початку 2015 року. Поїздку організовувала сама, зібравши бригаду артистів. Ми їхали невеликим автобусом уздовж лісу, недалеко від Слов'янська. Несподівано з лісу показався легковий автомобіль, перекрив нам дорогу і звідти вийшли хлопці з автоматами та в масках. Я — дівчина бойова, із села, полтавка — сказала артистам та водієві залишатися на місці, а сама вийшла з автобуса. Повірите, у мене навіть страху не було, підійшла до хлопців, хоч розуміла, що вони не на боці України. В мені зіграли патріотичні почуття, і я звернулася до них українською мовою. Запитала, чому нас зупинили. Вони трохи здивувалися і строго почали з'ясовувати, хто ми такі і куди прямуємо. Я, не змінюючи інтонації, сказала, що ми артисти і їдемо підтримувати тих, на чиїй стороні. «І на чиїй же?» — спитав один із сепаратистів. Кажу: «Ми живемо в Україні та підтримуємо свою країну». Він усміхнувся: «А чи не боїтеся такі заяви робити?!» Навіть тут я не злякалася. Розуміючи, що відповідальна за колектив, з усмішкою відповіла: «Ви ж чоловіка і, гадаю, не образіть жінок…» Не знаю, що справило на них враження, але нас відпустили. Щоправда, услід один із них кинув: «Це вам пощастило з нами. Були б інші — не бачити вам більше концертів». Коли ми приїхали до пункту призначення, guys дивилися на нас як на ненормальних. Виявилося, що ми з незнання їхали дорогою, яка контролюється сепаратистами. З того часу, плануючи поїздку, я чітко опрацьовую всі моменти, пов'язані з дорогою. Часто нас супроводжують солдати». — про те, яка із поїздок до зони АТО найбільше запам'яталася в інтерв’ю "ФАКТАМ" Ярослава Руденко: "Иногда моего голоса не было слышно из-за канонады. Но мы ни разу не прервали выступление" (11 жовтня 2016 року)

«...Чоловік, звичайно, лає мене за те, що не дотримуюся заходів безпеки. Він сам колишній військовий і останнім часом часто супроводжує мене у поїздках. Знаєте, я не пам'ятаю, щоби мною в зоні АТО опанувало почуття страху. Здається, що мене оберігає доля. Нам часто доводилося виступати під звуки пострілів. Бувало, мого голосу не було чути через канонаду. Але ми жодного разу не перервали концерту. Іноді на день давали по п'ять виступів, переїжджаючи з одного пункту на передовий до іншого. Впевнена, пісня наша зброя. Розумію це, коли бачу очі бійців під час виступів. Дітям дуже важливо розуміти, що вони не кинуті, ними пишаються та чекають удома». — про те, що в гардеробі немаж каски із бронежилетом в інтерв’ю "ФАКТАМ" Ярослава Руденко: "Иногда моего голоса не было слышно из-за канонады. Но мы ни разу не прервали выступление" (11 жовтня 2016 року)

«Напевно, часи змінилися, бо я бачила на фронті багато дівчат. Причому всі вони молоді, стрункі, худенькі. Навіть не уявляю, як справляються з гарматами. Пам'ятаю, якось приїхали з концертами на першу лінію оборони, нас повели показати ангар, де ремонтуються БТРи. Підходимо ближче, а з-під машини виглядають жіночі головки. Нашу бронетехніку ремонтують дівчата! Та я сама на фронт хотіла піти. У перші місяці, коли розпочалося сильне протистояння на сході, навіть записалася на курси снайперів. Сходила кілька разів, але потім про це дізнався чоловік. Сказав: «Ти просто збожеволіла. Твоя зброя — голос!» — про те, що війна не жіноча справа в інтерв’ю "ФАКТАМ" Ярослава Руденко: "Иногда моего голоса не было слышно из-за канонады. Но мы ни разу не прервали выступление" (11 жовтня 2016 року)

«Знаєте, раніше мені здавалося, що українських бійців береже лише Боженька. Діти не мали необхідних речей: бронежилетів, касок, теплих черевиків. Тепер це все є. Звичайно, багато хто, як і раніше, перебувають у дуже складних умовах. Особливо ті, хто служить на передовій. Вони ночують у бліндажах, у покинутих будинках, лише мало хто має сухі, теплі намети. Я говорила про це з бійцями, багато хто з них відповідає: «Людина до всього може звикнути. Для нас головне — повернутись з фронту живими»». — про те, як змінилися побутові умови у наших хлопців на фронті в інтерв’ю "ФАКТАМ" Ярослава Руденко: "Иногда моего голоса не было слышно из-за канонады. Но мы ни разу не прервали выступление" (11 жовтня 2016 року)

«Їм хочеться смачної домашньої їжі. Коли їду, завжди беру із собою кілька великих шматків полтавського сала. Готую вареники з картоплею, капустою та м'ясом. Вже стало традицією, що від хлопців завжди їду навантажена листами. Здавалося б, зараз вік Інтернету, телефонів, а бійці, як і раніше, хочуть вилити свої почуття рідним на папері. Тому, приїжджаючи до хлопців, насамперед пропоную їм написати листи, які потім із Києва надсилаю за адресами». — про те, що найчастіше просять привезти бійці в інтерв’ю "ФАКТАМ" Ярослава Руденко: "Иногда моего голоса не было слышно из-за канонады. Но мы ни разу не прервали выступление" (11 жовтня 2016 року)

«За той час, поки їжджу на передову, спостерігаю, що у хлопців часто змінювався настрій. Їм хотілося йти в наступ, а керівництво стримувало їхні пориви. Зараз на фронті перемир'я, але, на жаль, як і раніше, продовжують гинути наші солдати. Цього разу я була на фронті неподалік Краматорська. Запитую у бійців: «Як настрій?» Усі в один голос кажуть: "Хочемо миру". Але при цьому вони розуміють, що не поступляться ні п'яди рідної землі. Ми самі не раз спостерігали, як незважаючи на режим тиші, сепаратисти з усіх боків обстрілюють наші позиції. А хлопці не можуть їм гідно відповісти, лише від безсилля стискають кулаки». — про настрій військовослужбовців ЗСУ в інтерв’ю "ФАКТАМ" Ярослава Руденко: "Иногда моего голоса не было слышно из-за канонады. Но мы ни разу не прервали выступление" (11 жовтня 2016 року)

«У Краматорську та Слов'янську хоч і немає бойових дій, але там відчувається атмосфера війни. У мене мешкають родичі у Слов'янську, вони кажуть, що місцеві жителі почали повертатися до своїх домівок. Потроху ремонтують зруйновані квартири та сподіваються на мир. Місцеве населення дуже вдячне українським військовим, котрі завжди готові прийти на допомогу». — про настрої у жителів на сході країни в інтерв’ю "ФАКТАМ" Ярослава Руденко: "Иногда моего голоса не было слышно из-за канонады. Но мы ни разу не прервали выступление" (11 жовтня 2016 року)

«Я прийшла туди саме тоді, коли пішла в декрет Тіна Кароль. Насправді мій шлях до цього колективу був досить складним. Я працювала в хорі Верьовки, потім довелося піти звідти. Я ж із села, у Києві в мене не було квартири. Жила в гуртожитку і в одну мить виявилася просто на вулиці. Тоді пішла на прослуховування до ансамблю Збройних Сил. Мені сказали, що постійного місця немає, але я можу брати участь у їхніх концертах». — про те, як стала солісткою ансамблю Збройних Сил України в інтерв’ю "ФАКТАМ" Ярослава Руденко: "Иногда моего голоса не было слышно из-за канонады. Но мы ни разу не прервали выступление" (11 жовтня 2016 року)

«Щоб звести кінці з кінцями, пішла працювати гувернанткою. Була і нянькою, і прибиральницею, щоб заробити гроші на оренду кімнати та купівлю концертної сукні. Мамі нічого не говорила, щоб не засмучувати, і вона думала, що я продовжую співати у хорі Верьовки. Лише через півтора року, коли мене зарахували до штату ансамблю Збройних Сил, у всьому їй зізналася...» — про поєднання двох місць робіт в інтерв’ю "ФАКТАМ" Ярослава Руденко: "Иногда моего голоса не было слышно из-за канонады. Но мы ни разу не прервали выступление" (11 жовтня 2016 року)

«У житті мені нічого легко не давалося. Але я ніколи не скаржилася, вважаючи себе бійцем. Напевно, якби народилася чоловіком, зараз перебувала б на передовій разом із тими хлопцями, для яких сьогодні співаю». — про свій характер в інтерв’ю "ФАКТАМ" Ярослава Руденко: "Иногда моего голоса не было слышно из-за канонады. Но мы ни разу не прервали выступление" (11 жовтня 2016 року)