Державна мова має буде одна — українська, бо ми живемо в державі, яка називається Україна. Водночас я проти агресивної українізації, має бути вибір у побутовому спілкуванні.[2]
Не можна ділити Україну на «східняків» і «західняків», «донецьких» і «бандерівців». Ми є єдиними, хоч деякі ментальні відмінності я відчуваю. За них страшенно люблю Західну Україну, Львів.[2]
Якщо твір цікавий, якщо він не плаский і відповідає на твої запитання, чимось дивує, узагальнює якісь важливі для всіх речі — навіть та людина, якій важко читати українською, прочитає його. Це я випробувала на багатьох людях, які умовляли мене писати російською, а потім зі здивуванням казали, що «читається легко».[3]
Я взагалі вважаю, що питання мови так гостро піднімається завжди для того, щоб відволікти увагу від чогось важливішого.У прифронтових містах є такі патріоти, що дай Боже нам такими бути.[4].
Там різні люди, але те, що в багатьох містечках люди просто виходили і не пускали банди, – про це ми не знаємо, про це не говорять, говорять про жахіття, про цю гопоту, яка вже скоро зникне, я в цьому впевнена, але дуже мало кажуть про патріотизм тих людей (про мешканців Донбасу).[4].
У нас зовсім не зайнята ніша біографічних книг про видатних українців. Серед українців є приголомшливі особистості, про яких знає світ, а ми не знаємо.[4].
Натхнення – це відмовка для лінивих, можна сказати – «у мене немає натхнення» – і не робити нічого, тому для мене немає поняття натхнення, мене надихає все. Але, якщо серйозно, то це музика, яка викреслює з життя всі телевізійні новини, політику та інше, що захаращує голову. Тому що музика вічна, політика – річ тимчасова.[4].
Так, почни з себе, а політики підтягнуться, зараз дуже багато що залежить від громади. У мене єдиний критерій – це мій особистий фейс-контроль, а у мене він рентгенівський, я все бачу по очах, по руках і йде аналіз.[4].
Зів’ялі квіти – це те, що не можна тримати ані вдома, ані в душі! їх треба безжально викидати, навіть якщо вони гарні й ще мають вигляд справжніх, свіжих.[5]
У житті взагалі не буває випадковостей. Це ми їх вигадуємо, коли не можемо пояснити незбагненних речей.[5]
Жінка не може бути щасливою, якщо вона не любить. Але жінка, яку не кохають – це нуль і більше нічого. Молода вона чи стара – вона повинна відчувати любов. Жінка, яку не люблять, пропаща жінка. Вона може спокійно померти.[5]
Голова – ворог кохання. Ми занадто багато думаємо, аналізуємо. А звірі знаходять одне одного за запахом.[5]
Я вже давно затямила: виживати набагато складніше, ніж жити.[5]
Ми не знаємо, що нас чекає в майбутньому і тому тримаємося за минуле, вважаючи, що воно було найкращим, адже все в ньому вже є прочитаним і зрозумілим.[5]
Я завжди звикла бути чесною тільки з однією людиною у світі – сама з собою.[5]
В кожного своя міра страждань, свій поріг болю. І не треба перебільшувати, проектувати![5]
Стояти на роздоріжжі, на перехресті вітрів хоча б раз у житті доводиться кожному. Але піти НОВОЮ дорогою – доля обраних[5]
Так буває. Незначні, на перший погляд, епізоди раптом вириваються з контексту життя, ніби їх висвітлює ліхтарик, набувають набагато більшого значення, ніж будь-яка важлива подія чи урочистість.[5]
Поганих жінок на світі не існує – такими їх роблять чоловіки, позбавляючи найважливішого – віри в любов, у порядність, відданість.[5]
Не можна вимагати від іншої людини жити за тими канонами, за якими сам не живеш! Не можна встановлювати їх для іншого. Так не буває.[5]
Життя дуже коротке. А ще – воно досить просте, незважаючи на всю поверхову складність. Ми самі його ускладнюємо.[5]
Печальні молоді жінки нікому не потрібні. Tpeбa посміхатися![5]
Старе кохання – яке старе воно... Достатньо одного ковтка, щоб захмеліти.[5]
Зараз нікому нікого не шкода. До цього приходиш через втрати.[5]
Невже життя насправді – прекрасне, якщо перестаєш боятися його?[5]
Життя таке, яким ми його робимо. Воно дає нам різні випробування, і що незначніша людина, то менше цих випробувань[5]
Буває, люди ніколи не знаходять одне одного лише через те, що хтось із них вийшов з будинку на десять хвилин раніше...[6]
Свята правда: щоб уникнути драми - зроби з неї комедію. І - доведи до абсурду![6]
Завжди важче відповісти на питання «чому», ніж на – «як»… «Як» - це лише така чи інакша дія, вчинок. А от на запитання «чому» можна шукати відповідь все життя.[6]
Коли блазні вдаюсь із себе розумників, а розумники блазнів кому нести істину?[6]
Моя душа давно вже вкрилась товстелезним панциром і розучилась плакати.[6]
Я не люблю спати! Мені здається,що це суцільне марнування часу...[6]
Живи в собі - і тоді ніколи не відчуєш тісняви.[6]
Справжнє життя - те, котре будуєш у собі в суцільній тиші.[6]
Коли людина захоче, то сама витягне себе з будь-якої прірви. А якщо є певна мета - то взагалі гори переверне.[6]
Люди не можуть і не вміють мовчати їм здається, що тоді вони втратять свою людську сутність, яка полягає в тому, щоб говорити.[6]
Людям, хоч як це дивно, завжди відомо більше, ніж їм належить знати, а в плітках і чутках часом міститься більше практичної мудрості і розумних висновків, ніж можуть зробити двоє, що заплуталися у своїх стосунках.[6]
Людина не може жити з дірою в серці - рано чи пізно це закінчується дірою в голові.[6]
Дітям не дано знати, якими людьми є їхні батьки і які вони насправді. Для них вони просто батьки - люди, яким віриш, яким підкоряєшся, яких любиш - без жодних пояснень.[6]
Дбати про когось, бути хоч трошки потрібним - це теж ознака старості.[6]
Все треба сприймати з гумором! Все минається. І все поновлюється.[7]
Світ – маленька кулька, яка вміщується в долоні, а мрія – комета, яку ніколи не вхопиш за хвіст.[7]
Свобода дій мусить бути ідеальною, без усіляких зовнішніх поштовхів.[7]
Самотність на людях вона переносила краще, ніж копирсання у собі в чотирьох стінах.[7]
За тим, про що і як розмовляє людина, можна визначити, які книжки вона прочитала за життя.[7]
Америка вміє визнавати свої провини. І навіть переходить в цьому межу. Адже відбувається, як в тому анекдоті: людям дають рибу замість того, аби запропонувати вудку.[7]
Для жінки це важливо: піти переможеною в очах того, кого любиш. Жінки благородніші за чоловіків.[7]
Страждаючи, ти краще розумієш сенс всього – любові і здоров'я, розуму і безглуздя, миру і війни.[7]
Життя – складне. Проста лише смерть: була людина і немає.[7]
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
