Ричкова Тетяна Борисівна

Ричкова Тетяна Борисівна

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Тетя́на Бори́сівна Ричко́ва (7 жовтня 1978, м. Дніпропетровськ, Українська РСР, СРСР) — українська волонтерка АТО, офіцер Збройних сил України, військовослужбовиця, помічниця міністра оборони та начальника Генштабу (з 2015 року), народний депутат України (Верховна Рада VIII скликання) (з 2016). Учасниця війни на сході України.

Цитати

«Звичайно, головний Тимур - моє щастя. Зазвичай він творить щось своїми руками. Зараз захоплюється програмуванням, тому може зробити якийсь ролик, присвячений 8 Березня, героям улюблених фільмів чи мультиків. Іноді складає вірш». — про те, що зазвичай дарує на 8 Березня головний чоловік в інтерв’ю "ФАКТАМ" Татьяна Рычкова: «Восьмое марта 2014 года стало нашим последним семейным праздником» (10 березня 2017 року)

«Синові 14 років. Коли він був маленьким, то напередодні свята закривався у своїй кімнаті та нікого туди не пускав. Дуже намагався мене порадувати. Якось спробував зробити орігамі. У результаті вийшло трохи косі, але цілком симпатичні паперові тюльпани». — про свого сина в інтерв’ю "ФАКТАМ" Татьяна Рычкова: «Восьмое марта 2014 года стало нашим последним семейным праздником» (10 березня 2017 року)

«Найчастіше ми з ним кудись їздили. Чи в романтичні подорожі, чи просто на природу. Я дуже люблю тишу, ліс та водойми. Ми маємо улюблене місце недалеко від Дніпра. Намагалися вирватися туди: побути, полежати, подивитися на зірки, помріяти, попланувати. Ми були постійно разом з того часу, як зустрілися. Вперше побачили один одного на одному студентському заході. Я ще вчилася, а Вадик уже працював після закінчення університету. Він туди прийшов з друзями, дуже втомлений після численних робочих змін. Як тільки його побачила, одразу зрозуміла, що це кохання всього мого життя. Він відчув те саме. Почали зустрічатись. Буквально через чотири місяці він зробив пропозицію, і за півроку ми розписалися». — про свого чоловіка Вадима в інтерв’ю "ФАКТАМ" Татьяна Рычкова: «Восьмое марта 2014 года стало нашим последним семейным праздником» (10 березня 2017 року)

«Чоловік так вирішив. У старшого брата Вадима четверо дітей, то він узагалі пологи сам приймав, вдома. Але ми народжували у лікарні». — про те, що під час пологів чоловік був поряд із вами в інтерв’ю "ФАКТАМ" Татьяна Рычкова: «Восьмое марта 2014 года стало нашим последним семейным праздником» (10 березня 2017 року)

«Навпаки, полегшувала, бо вагітність протікала складно, і пологи теж були дуже важкими. Лікарі говорили, що мене, або дитини не буде. Тому така важлива була підтримка чоловіка. З першого дня вагітності Вадим постійно перебував поряд. Разом ходили на консультації до лікарні, курси для майбутніх батьків. Він був добре підготовлений до всього. Коли настав час, вирушили до пологового будинку без страху. Медсестри у лікарні потім говорили: «Нам би такого медбрата». Інші чоловіки непритомніють, а він абсолютно спокійно і лампу тримав, і інструменти лікарям подавав. Персонал дякував йому». — про позитив від присутності чоловіка на пологах в інтерв’ю "ФАКТАМ" Татьяна Рычкова: «Восьмое марта 2014 года стало нашим последним семейным праздником» (10 березня 2017 року)

«У мого чоловіка загострене почуття справедливості. Тому й у Євромайдані брав участь. Він був захоплюючою і цілеспрямованою людиною. Йому стало дуже боляче за країну, коли в нас відібрали Крим, адже часто туди їздили. Вадим там тренувався, він займався фрідайвінгом. Зупинялися у маленькому готелі друзів. Після анексії півострова на будівлі готелю написали «сволочі, бандерівці». Звичайно, побили вікна і пограбували. Тоді ми зрозуміли, що насувається щось дуже серйозне. Восьме березня 2014 року стало нашим останнім сімейним святом. Наступного дня чоловік вирушив у військкомат, щоб дізнатися, до якої частини його відряджають і куди потрібно з'явитися у разі агресії з боку РФ. А там сказали, що вже збирають добровольців, розподіляють їх по військових частинах та відправляють на збори. Він одразу відповів: Добре. Я йду». Того ж дня зателефонував мені вже з селища Гвардійське Дніпропетровської області, де дислокувалася 25 повітряно-десантна бригада». — про те, коли чоловік вирішив піти добровольцем на фронт в інтерв’ю "ФАКТАМ" Татьяна Рычкова: «Восьмое марта 2014 года стало нашим последним семейным праздником» (10 березня 2017 року)

«Я знаю його дуже добре. Чи не утримувала. Тільки спитала, що мені треба робити, що йому привезти». — про реакцію на рішення чоловіка в інтерв’ю "ФАКТАМ" Татьяна Рычкова: «Восьмое марта 2014 года стало нашим последним семейным праздником» (10 березня 2017 року)

«Та який пафос! Він поїхав у військкомат машиною. Попросив забрати її, привезти бритву, ще якісь речі. Коли приїхала до Гвардійського, ми пішли на ринок, купили дещо з військової амуніції, якісь берці, рюкзаки...» — про підготовку до служби в ЗСУ в інтерв’ю "ФАКТАМ" Татьяна Рычкова: «Восьмое марта 2014 года стало нашим последним семейным праздником» (10 березня 2017 року)

«Зайшла на територію частини та побачила, що люди там одягнені хтось у чому: як прийшли у військкомат, так і поїхали на збори. Хтось у туфлях, хтось у кросівках, хтось у джинсах, а хтось у спортивному костюмі. Запитую: «Хто ж їх одягне-взує?» Сказали, що в частині немає нічого і невідомо, чи взагалі буде. З цієї миті, власне, і почалася моя допомога армії». — про те в яких умовах виникла потреба допомагати ЗСУ в інтерв’ю "ФАКТАМ" Татьяна Рычкова: «Восьмое марта 2014 года стало нашим последним семейным праздником» (10 березня 2017 року)

«Коли у них виникають питання до Міноборони, інших міністерств та відомств, завжди приходжу на виручку. Наприклад, одна з військових частин, що дислокується в зоні АТО, не мала приміщень, що належать Міністерству оборони. Бійці тулилися у старих, покинутих, нікому не потрібних будинках. Міністерство їх ремонтувати не мало права: не стоять на балансі, отже, виділяти гроші не можна. Тому треба було зібрати кошти на ремонт, допомогти із передачею на баланс, із запуском котелень. Словом, у мене тепер глобальніші питання. Не знаю, чи це можна назвати волонтерством». — про те, що називають берегинею 25-ї бригадив інтерв’ю "ФАКТАМ" Татьяна Рычкова: «Восьмое марта 2014 года стало нашим последним семейным праздником» (10 березня 2017 року)

«Так, уже менше беруть участь. Але допомагати багато і різнопланово, власне, вже не треба, адже у поточному бюджеті Міноборони закладено зовсім інші норми речового та продовольчого забезпечення. У всякому разі, крім смакот везти щось у зону АТО немає необхідності. І одяг бійцям видають. Причому тим, хто на фронті, більше комплектів. Зимова форма, берці - все зовсім іншої якості, ніж раніше. Тож волонтерам уже не потрібно годувати та одягати бійців». — про масштаб волонтерського руху у 2014—2015 роках та його спад в подальшому в інтерв’ю "ФАКТАМ" Татьяна Рычкова: «Восьмое марта 2014 года стало нашим последним семейным праздником» (10 березня 2017 року)

«Тільки так можна реально брати участь у реформуванні армії. До того ж, я виросла в сім'ї військових інженерів. Вони свого часу служили на ракетному полігоні в Архангельській області, так що цей шлях мені близький. Мріяла про цю професію. Не передбачала, що з'явиться можливість здійснити мрію. Пішла служити в Міністерство оборони, бо одного разу набридло просити кошти на потреби армії. Чому прості українці, які сплачують податки, мають збирати на це гроші? Прийшла туди, щоб разом із новим міністром оборони покращити речове та продовольче забезпечення Збройних Сил, щоб бюджетні гроші йшли безпосередньо на те, що необхідно військовослужбовцям». — про те, що спонукало піти служити офіцером до Міністерства оборони в інтерв’ю "ФАКТАМ" Татьяна Рычкова: «Восьмое марта 2014 года стало нашим последним семейным праздником» (10 березня 2017 року)

«Ой, це складний, тривалий, рутинний бюрократичний процес. Співробітники міністерства звикли працювати за старими принципами та поняттями. Начальник тилової служби Генштабу беззмінно працював на цій посаді багато років. Інші такі ж «старожили». І ось разом із Полтораком ми потихеньку все змінювали: кадри, структуру міністерства. Фактично куди не глянь – треба все реорганізувати, а для цього готувати і нову нормативну документацію, і зміни до законів, і указів президента, і наказів міністерства». — про бюрократію у владі в інтерв’ю "ФАКТАМ" Татьяна Рычкова: «Восьмое марта 2014 года стало нашим последним семейным праздником» (10 березня 2017 року)

«Мені доручили створити нову структуру - Центр розвитку та супроводу матеріального забезпечення Збройних Сил. Він займається розробкою норм та стандартів речового та продовольчого забезпечення. Вже розробили новий зразок форми для різних родів військ та продовжують це робити. Нині на стадії утвердження повсякденна жіноча форма. У дівчаток свої нюанси». — про створення Центру розвитку та супроводу матеріального забезпечення Збройних Сил в інтерв’ю "ФАКТАМ" Татьяна Рычкова: «Восьмое марта 2014 года стало нашим последним семейным праздником» (10 березня 2017 року)

«Ми цього, власне, домагалися. І мислення, і зовнішній вигляд солдатів та офіцерів вже зовсім інші. Ось, дякувати Богу, вже не святкуємо 23 лютого. В Україні День захисника Вітчизни – 14 жовтня. Ми маємо свою історію. І ми маємо нею пишатися». — про те, що армія від «совка» пішла остаточно та безповоротно в інтерв’ю "ФАКТАМ" Татьяна Рычкова: «Восьмое марта 2014 года стало нашим последним семейным праздником» (10 березня 2017 року)

«Я не вперта, а цілеспрямована. Ставлю мету та йду до неї. На шляху до перемоги ніхто не зупинить мене, немає таких перешкод». — про свій характер в інтерв’ю "ФАКТАМ" Татьяна Рычкова: «Восьмое марта 2014 года стало нашим последним семейным праздником» (10 березня 2017 року)

«Нагородами пишаються мої батьки. Для мене важливіша думка хлопців, які мене знають. А подяки мені особливої ​​не треба. Достатньо розуміти, що зробила щось добре». — про те, що удостоїлася ордена княгині Ольги — за внесок у зміцнення обороноздатності та бойового духу нашої армії в інтерв’ю "ФАКТАМ" Татьяна Рычкова: «Восьмое марта 2014 года стало нашим последним семейным праздником» (10 березня 2017 року)

«У розпал виборчої кампанії сказала друзям: «Коли опинюся в залі парламенту, і не дай Боже мене кудись понесе, одразу збирайте спільну раду. Працюватимемо над моїми помилками». Що після нас лишиться? Світла пам'ять. Дитина буде пишатися мною, або соромитися. Тому не можна розмінювати своє сумління. Потрібно працювати». — про те, чому стала народним депутатом України в інтерв’ю "ФАКТАМ" Татьяна Рычкова: «Восьмое марта 2014 года стало нашим последним семейным праздником» (10 березня 2017 року)

«Вони, звичайно, переживають, але цього не показують. Мої батьки дуже патріотичні, щиро люблять Україну. Сім'я мене всіляко підтримує. І мама Вадима також. Усі анекдоти про тещ та свекрух до нас не відносяться». — про те, як батьки та свекруха ставляться до гіперактивного способу життя, особливо коли ви їздите на передову в інтерв’ю "ФАКТАМ" Татьяна Рычкова: «Восьмое марта 2014 года стало нашим последним семейным праздником» (10 березня 2017 року)

«Звісно, ​​є дефіцит спілкування. Ми рідко бачимося. Думала, що коли стану депутатом від Дніпра, частіше перебуватиму там, а не в Києві. Але округ дуже складний, багато роботи, тому приходжу пізно вночі, а йду дуже рано. Рада, що хоча обійняти сина тепер можу частіше. Ніколи від нього нічого не приховувала. Я з ним завжди чесна. Він читає все, що пишу у Фейсбуці, що публікують про мене ЗМІ. Адже там не тільки хороше, проте... Він бачить, як уся наша родина працює, що ми робимо для України. Це найважливіший елемент виховання». — про те, що увагою мами обділений син в інтерв’ю "ФАКТАМ" Татьяна Рычкова: «Восьмое марта 2014 года стало нашим последним семейным праздником» (10 березня 2017 року)

«Мріяв бути хірургом. Тепер хоче стати фізиком. Як тато». — про мрії сина в інтерв’ю "ФАКТАМ" Татьяна Рычкова: «Восьмое марта 2014 года стало нашим последним семейным праздником» (10 березня 2017 року)

«Знаєте, особливих ілюзій не мала. Розуміла, що буде тяжко, що це величезна відповідальність. Я чітко знала, навіщо прийшла до парламенту: заради хлопців, які захищають нас із вами. Законопроекти, які писала, працюючи в міністерстві, навіть не ставили до порядку денного. Дивилася на все це неподобство по телевізору і не розуміла, чому такий документ не розглядають. Все це стало стимулом пройти жорстку передвиборчу кампанію. Потім, наче за помахом чарівної палички, мої пропозиції прийняли. Наразі працюю над законопроектами про соціальну допомогу атошникам. Пишаюся, що домоглася, щоб у законопроекті Кабміну скасували один із пунктів, що стосувався пенсіонерів-військовослужбовців, які працювали, — їх хотіли позбавити пенсії. Тобто виходить, прийшла у політику не дарма. Але у Верховній Раді сидять різні люди. Спочатку було взагалі незатишно. Навіть фізично тяжко. Через сильний шум дико боліла голова. Після пленарного тижня таке відчуття, що мене поставили у НВЧ-піч або в центрифугу, прокрутили, вичавили та виштовхнули». — про те, коли стала народним депутатом, реалії не збіглися з очікуваннями в інтерв’ю "ФАКТАМ" Татьяна Рычкова: «Восьмое марта 2014 года стало нашим последним семейным праздником» (10 березня 2017 року)

«У міністерстві я відповідала ще й за морально-психологічну допомогу військовослужбовцям. Ми разом із прекрасним полковником Олегом Бойком (він викладав в Академії сухопутних військ, я його буквально звідти висмикнула) розпочинали цю тему. Він не на словах, а насправді знає всі проблеми. І зараз очолює це управління. Для кадрових військовослужбовців ми зробили дуже багато. На зміну волонтерам-психологам у шпиталі прийшли штатні спеціалісти. Першою стала наша обласна лікарня імені Мечникова, там з ініціативи головного лікаря Сергія Риженка до штату запровадили психологів. Більшість дівчат, які від громадських психологічних організацій їздили зі мною до зони АТО, підписали контракт і служать у тих частинах, яким допомагали. Ми пілотно відпрацювали всі методики для психологів — від заклику та укладання контракту до кінцевого супроводу у військовій частині. Нам допомагали канадці, хорвати, ізраїльтяни. Вони проводили курси, тренінги для воєнних психологів. Проте вітчизняних фахівців наразі не вистачає». — про те, що в Україні ніхто майже не займається психологічною допомогою атошникам в інтерв’ю "ФАКТАМ" Татьяна Рычкова: «Восьмое марта 2014 года стало нашим последним семейным праздником» (10 березня 2017 року)

«Ми створили центри допомоги атошникам при облдержадміністраціях. Не всі працюють так, як хотілося б, адже багато залежить від позиції голови області. Ось на Дніпропетровщині чудовий центр, де є психологи-волонтери, психіатри, психотерапевти. Вони після трудового дня допомагають близьким фронтовикам на волонтерських засадах. Зараз хочу щільніше зайнятися сім'ями загиблих і зниклих, які проживають у моєму окрузі. Мами хлопців вважають, що їхні сини в полоні, хоча насправді є збіги їхньої ДНК і знайдених тіл. Вони цього просто не визнають і чіпляються за останню надію. У них і дружин загиблих зараз просто заперечення всього. Доходить до психологічних зривів. Це дуже серйозна проблема. Але професіоналів, щоб реально допомогти їм, на жаль, не вистачає». — про допомогу сім'ям фронтовиків у інтерв’ю "ФАКТАМ" Татьяна Рычкова: «Восьмое марта 2014 года стало нашим последним семейным праздником» (10 березня 2017 року)

«Так хочеться відключити телефон і залягти на дно бодай на добу. Але совість не дозволяє». — про свій психоемоційний стан в інтерв’ю "ФАКТАМ" Татьяна Рычкова: «Восьмое марта 2014 года стало нашим последним семейным праздником» (10 березня 2017 року)

«Та всі молодці. Ми обов'язково вистоємо. Це точно без варіантів». — про оцінку перспектив у інтерв’ю "ФАКТАМ" Татьяна Рычкова: «Восьмое марта 2014 года стало нашим последним семейным праздником» (10 березня 2017 року)